Принадливий Тернопіль. Це місто точно здивує. І не лише мене…

Нещодавно приїздив друг з Києва. Дуже хотів побачити, що ж то за таке «найкомфортніше та мега-суперкруте місто Тернопіль». Так, рекламу своїй малій батьківщині я зробила неабияку. Тільки от напередодні приїзду Тараса (мого друга), коли сіла подумати, куди його повести та що ж такого меганезвичайного у Тернополі показати, зрозуміла, що це буде не так просто.

Ну чим здивуєш столичну людину?! Архітектурних пам’яток у столиці  вдосталь, фонтани – теж не дивина, кафе-бари-ресторани – смішно. Після кількох хвилин роздумів у мене почалася паніка. Єдине, що лізло  в голову – то показати Тарасові тротуар з підігрівом біля ЦУМу… Так нічого не придумавши, я поринула у свої справи. І тільки, коли зустріла Тараса з потяга, до мене дійшло: не потрібно нічого придумувати, місто його вразить.

Перше, що відразу привернуло увагу мого столичного друга – це ритм міста, а точніше його відсутність. На фоні метушливого, хаотичного Києва у Тернополі ніхто нікуди не спішить. І це правда. Люди спокійно п’ють каву по затишних кафешках (яких у нас хоч відбавляй), прогулюються вуличками центру, навіть на пішохідних переходах (зверніть увагу) ніхто не біжить. Трохи підкріпившись, пішли гуляти містом, і Тернопіль мене не підвів.

Він одразу сподобався моєму другові, а особливо – став. Здавалось би, нічого особливого, став як став. Тим більше, у  листопадову мряку він був не надто миловидний. Проте коли подивилась нього під ракурсом туриста, побачила, що це дійсно місце, задля якого варто хоча б раз відвідати Тернопіль. Був період, коли я щодня ходила набережною і, ввіткнувши навушники, думала собі про своє, не помічаючи краси навколо.

Завдяки Тарасові я відкрила для себе прекрасне місце, куди щовечора намагаюсь приходити. У нашому місті стільки прекрасного, але щоб його побачити, потрібно хоч трохи відірватися від своїх гаджетів і підняти голову вверх. Я переконана, Тернопіль точно здивує. І не лише мене…

Оля Вербило.