Показати душу через портрет. Розмова із тернопільською художницею Христиною Боднарук

Великоформатні портрети молодої художниці з Тернополя Христини Боднарук привертають увагу поєднанням модернізму та реалізму. Тут не лише зовнішня привабливість моделей, а й те, що стоїть за нею. На портретах відображений погляд глибший за перше враження, занурений всередину моделі. 

Тож поспілкувалась із художницею про її розуміння мистецтва, те, що важливе у портретах, і про засоби, котрими можна оприявити внутрішній світ людини.  

—  Ви почали малювати у чотирнадцять років, зараз навчаєтесь у Львівській національній академії мистецтв. Отже, можете порівняти розуміння мистецтва людини захопленої малюванням і тої, котра знає процес зсередини. Як змінився ваш погляд на образотворче мистецтво, його цілі та мету? Що нині вважаєте найголовнішим у полотні?

— Мистецтво відіграє декоративну роль в житті людей. Його глибше завдання — спонукати до роздумів, аби відкрити очі на певні питання, або заявити про щось. Зараз мистецтво — це не просто красива картина, що прикрашає інтер’єр, тепер це те, через що можна достукатись до людей, занурити їх у роздуми, спонукати до пізнання. 

Із початком навчання в академії я зрозуміла тільки те, що сучасне мистецтво неймовірно глибоке, водночас воно не може знайти стабільності та розуміння загалу. Для того, аби осягнути його, його варто вивчати. 

— Чи формулювали ви для себе свій artist statement. Коли так, то які головні пункти, котрі визначають вас як мисткиню?

— Як би висловитись… Я намагаюсь не стрибати вище голови доти, доки не буду до цього повністю готова. Тобто зараз я ще не готова до складних композицій та власного виділеного серед стилю інших. У даний момент я вивчаю техніку, розуміння академічного живопису, основ, котрі ніколи не можна забувати (принаймні, конкретно мені, бо ж існує різний живопис). Художник повинен мати силу донести своє бачення до людей, тому для досягнення мети варто було б вміти добре володіти матеріалом.  

— Більшість ваших полотен, котрі я бачила, — портрети дівчат. Чим вас зацікавив власне жанр портрету?

— Насправді причина доволі проста. Портрет, як відомо, достатньо важкий у виконанні. На початку свого шляху як художника я вирішила перш за все освоїти цей жанр, а потім чуттєвий пейзаж, натюрморт і так далі. Коли я навчусь показувати душу людини через портрет, тоді й зможу, напевно, показати душу природи. 

— Як він допомагає вам розкритись як художниці?

— Портрет це хороша практика в освоєнні композиції. Існує багато ракурсів, з яких його малюють, найвідоміші — це три четверті, профіль і фас. Вміння подати ці ракурси так, аби композиція «затягувала» глядача — достатньо важке завдання. Для цього потрібно вдало підібрати фон, або метод вираження. З недавніх пір (пару останніх років) я використовую динамічний мазок як частину композиції, що дозволяє глибше усвідомити гармонію розташування плям на полотні. Також це спосіб вираження ідеї. Динаміка, котра огортає спокійну фігуру, підкреслює вміння зберігати спокій, або ж вплив на натуру хаотичної природи суспільства, тиск певних людей, обставин. Або ж навпаки — такий засіб може підкреслити збентеження. Це залежить від емоційного забарвлення картини. 

— Як вважаєте, що головне у портреті? 

— Вираження характеру за допомогою художніх засобів (того самого динамічного мазку, статичного фону). 

— Умберто Еко, розмірковуючи про красу й потворність, говорив, що перша більш канонічна, у неї мало, скажімо так, різновидів, вона внормована. На більшості ваших портретів красиві молоді моделі. Чому ви вирішили працювати саме з такими типажами?

— Для відповіді на це питання, згадаю слова одного всім добре відомого мислителя І. Канта — смак через пояснення судження про прекрасне. В цих словах і є моя відповідь. 

Прекрасне для кожного своє. В дитинстві мене не розуміли, коли я захоплювалась красою болота або дивилась годинами на комах, адже ці речі для багатьох не є красивими. Я намалювала багато портретів дідусів та бабусь, з-поміж інших моїх робіт, їх менше помічають з тої простої причини, що для багатьох вони не привабливі. Проте для мене це і є краса. А дівчата на портретах — це мої любі друзі, якими я захоплююсь. Хочу передати їхню харизму через свої портрети. 

— Ви розповідали, що у портретах, котрі ви створюєте, поєднуються риси модерного та академічного живопису. Поясніть будь ласка, детальніше

— Тут все просто, я створюю синкретизм сучасного мистецтва, модернізму та реалізму, а в деяких роботах можна навіть помітити відсилання до ренесансної портретної традиції. Це дає можливість представити сучасне мистецтво без виключення академічної школи та влучно передати характер.

— У ваших роботах часто поєднуються риси натуралістичного твору й деталі, котрі звертають увагу на те, що це полотно (як ось мазки, що формують своєрідну рамку). Розкажіть, чому вибрали такий підхід?

— Це можна назвати особистим підходом. Можливо, рано чи пізно це переросте у власний стиль.

— Ви якось мовили, що вам важливо відобразити внутрішній стан і риси характеру. Як вважаєте, що найліпше передає внутрішній стан людини?

— Як згадувалось раніше, за допомогою статичного фону та динамічних мазків можливо виділити настрій людини зображеною на портреті та підкреслити її харизму.

— Ви працюєте із великоформатними полотнами. Чому? 

— Великі роботи приводять мене до більш яскравого емоційного стану. Також я навчаюсь на монументальному живописі, ми працюємо на великих форматах. 

Анна Золотнюк. 

Фото надані Христиною Боднарук.