Штаб-криївка СБ ОУН в селі Бодаки, що на Вишнівеччині, активно діяла три роки. Частина друга

Матеріали підготував на основі  матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області 

Долінський Євтахій Михайлович 1920 року народженя, псевдо «Меч».

«Мене в на початку місяця лютого покликав «Сніп». Перед тимя отримав грипс, якого я відразу спалив. Там було конкретно написано явитися у ночі до Вознюка Тимофія де будуть перебувати «Зірка» і «Сніп». «Зірка» районів СБ ОУН а «Сніп» СБ ОУН в селі Бодаки. Ніч була морозна і похмура. Я тихо підійшов до хати Тимофія і два рази постукав у вікно. Він вже був одягнений і швидко вийшов на двір та повів за хлів до криївки. Місце знаходження криївки я добре знав, бо за вказівкою «Снопа» у жовтні 1943 року ми по ночах копали і облаштовували цей схрон. Працювали майже дві неділі але робота наша вийшла на славу. Коли її закінчили то я більше у ній не був і не знав для кого вона була призначена. Коли будували, то по розмірах і по облаштуванню я зрозумів що це повинен бути штаб. Я швидко опустився по драбині і зайшов у середину. Світилась яскраво лампа і я побачив шість військових озброєних повстанців. Четверо з них я знав, а двох побачив перший раз. Це були не місцеві і не з навколишніх сіл. Там були «Зірка», «Сніп», «Беркут» і «Швидкий» – Данилюк Іван з села Коханівка. Як потім вияснилося ці двоє були: «Орел» – Береза Олексій Васильович з села Заруддя і «Соколик»  Казмірчук Антін з села Коханівка. Увійшовши до них, я сказав «Слава Україні» і отримав від усіх відповідь «Героям Слава». Мені сказали сісти і відразу мені дали завдання, щоб я у нашому селі  слідкував за людьми які недавно появилися у нашому селі. Чужі люди і виникла підозра що вони збирають інформацію про УПА і подають ковпаківцям яких тут повно вештається. «Беркут» сказав що це і є ковпаківці які пішли від партизан по завданню і пристроїлися до одиноких в селі жінок. «Зірка» заявив мені щоб я стежив і за поляками які проживають у нашому селі і також активно почали діяти. Вони створили свою групу і почали часто збиратися, групуються. Ці поляки не є корінними жителями а прибули у тридцятих роках до села.»

Володимирський Фомін Миколаєвич, псевдо «Муха» 1924 року народження.

У цій криївці я був декілька разів. Перший раз, коли я супроводжував свого сотника «Чіпа» – Загребельного Павла і його заступника «Ченця» – Шиманського Констянтина. На цю нараду тоді скликав «Кобець» – надрайоновий провідник Левенець Юхим. Там ще був «Вовк» – Богуславський Володимир і «Сокіл». Про що вони говорили я не знаю, там не був. Моя роль була супроводжувати і охороняти. Нарада ця тривала до двох годин. Наші коні були за чотири хати до цієї криївки. Коли нарада закінчилась ми посідали на коні і поїхали на Гнидаву, а потім до Колодна. А в криївці я був у коли мене призначали в групу СБ ОУН Вишнвеччини у березні 1944 року, коли вже у нас були більшовики. А вже в травні 1944 року я перейшов до куреня «Наливайка».

Дячина Іван Томович 1920 року народження, псевдо «Гострий»

Про криївку у Вознюка я знав з самого початку. Це була ініціатива районованого СБ ОУН «Зірки». Коли його призначили, то він першим завданням поставив зробити в кожному селі Вишнівецького району штаб СБ ОУН який повинен розміщатися у криївці. Там потрібно проводити наради, проводити часом зізнання, щоб мати місце де можна спокійно переховуватися, чи прийняти якусь важливу інформацію. Я спочатку думав, що і там будуть зберігати важливі документи СБ ОУН Вишнівецького району. Але ні. Всі документи «Сніп» зберігав в лісі у дуплі великого дерева. Про це місце знали троє побратимів. Це «Сніп», «Незнайко» і я – «Гострий». Це тому що я був у «Снопа» за писаря, тобто вів документацію. Всі важливі документи ми передавали «Зірці». У селі Бодаки було в СБ ОУН шість побратимів. Керівник «Сніп», я секретар, його заступник Долінський Євстахій, Чекалюк Володимир – «Світлий», Шандрук Володимир – «Бук» і Цимбровський Іван – «Вільний». Але в травні місяці 1944 року стало четверо, вибув Цимбровський Іван та Шандрук Володимир. З кінця місяця лютого 1944 року у цій криївці постійно хтось перебував, і не один. Тут часто навідувався районовий СБ ОУН, надрайонові провідники, тобто ця криївка використовувалася як місце зустрічі і тільки у ночі. Практично Вознюк Тимофій знав хто приходить, коли приходить і скільки там був.

Дячина Тимофій Харитонович псевдо «Сніп», «Вірний», «Крига» 1920 року народження.

Будувати три криївки для СБ ОУН в селі Бодаки приказав мій районовий керівник «Зірка». На цій зустрічі ще був з села Лози Гоменюк Яків – «Мок».  Після зустрічі я з ним радився де мені розмістити криївки. Він добре знав Ганну і її батька Тимофія. Тому порекомендував мені звернутися, як до надійних людей. А я знав Яківа, сина Тимофія, і питання було вирішене.  Тимофієві 75 років, отже у більшовицьких енкаведистів мало буде підозри що там може бути схрон, і він дуже відповідальний і надійний. Тому я вирішив криївку розмістити там. У криївці повинні  були розміщатися наші СБ ОУН, коли вже наблизиться фронт і активізуються більшовицькі енкаведисти. Були  заготовлені продукти харчування і домовлено що їжу буде готувати старша дочка Тимофія – Ганна. Молодша його дочка Єфросинія на цей час перебувала на роботі у Німеччині. Було вирішено що з місцевих жителів ніхто не повинен знати про цю криївку, тільки члени СБ ОУН і станичний та ті, хто займався будівництвом. Якщо треба було когось з місцевих завести в схрон, то зав’язували очі і водили часто по колу а потім заводили в криївку. Я багато раз говорив Тимофію, про його обов’язки. Всі хто приходив до нас у схрон мали відповідні клики, які знав Тимофій. Ми повідомляли його заздалегідь, що сьогодні у ночі мають прийти два чи три хлопці і мають сказати відповідні слова, тобто – клик (пароль). Тоді Тимофій супроводить їх до криївки. Йому приходилось часто ночами не спати, а чекати наших гостей. Приходили і через годину – дві відходили. Тимофій постійно дивився чи ніхто не слідкує за господарством. Ці повстанці були йому не відомі, тобто він їх бачив перший раз в своєму житті. А приходили в більшості есбісти ОУН з різних сіл Вишнівецького району. Приводили на зізнання і зрадників, тобто сексотів-запроданців. А таких було також багато в кожному селі. Допити сексотів майже  постійно проводили у ночі на хаті, а в день відправляли спати у схрони. У Бодаках таких точок було чотири. Я не дозволяв, щоб ці зрадники ночували у криївці на господарстві Вознюка. 

Моя дружина постійно переховувалася, то в Лозах, то в Кривчиках, то в Маневі. Постійно кожного місяця міняла місце проживання. Сексоти весь час старалися її вислідити та доложити про місце перебування в Вишнівецьке КДБ. А тоді застосувавши страшні тортури до неї, хотіли вимагати щоб я добровільно здався і її відпустили. І ось сексот вислідив місце перебування моєї дружини в доповів у КДБ. Через дві години моя дружина була заарештована серед білого дня 3-го липня 1946 року.  Я в цей час перебував в селі Манево і мені повідомили. Я швидко з своїм побратимом «Незабудько» кинулися в погоню і догнали в селі Лози. Ми двоє а їх шестеро. Я боровся за свою дружину. Вона пов’язана на возі лежала а ми стріляли по ворогах. Енкаведисти не сподівалися що серед села на них нападуть. Той, що їхав спереду перед возом на коні, швидко кинувся тікати у Вишнівець. Тіщо були на возі коло моєї дружини, пострілами були вбиті. Інші попадали, прикинувшись вбитими. Я швидко вскочив на віз, розвернув коні і поїхав по дорозі на Кривчики, на питаючи чи жива моя кохана. АЖ не доїхавши села Кривчики, я зупинив коні і глянув на свою. Жива, на ранена, Слава Богу. І помчав дальше. За мною тоді ще більше почали слідкувати. Невідомі люди вешталися в селі, прикидаючись, то заробітчанами, то торгашами.

Продовження буде.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ