Карантин, якого майже немає: як тернополяни виходить з «ізоляції»?

З 11 травня обмеження, які отримали з карантином, поступово послаблюють, або й взагалі скасовують. Люди можуть, приміром, гуляти в скверах та парках, відвідувати спортивні та дитячі майданчики, вуличні кафе. Дозволили працювати адвокатам, стоматологам перукарням, салонам краси тощо.  З 22 травня в рамках другого етапу пом’якшення карантину планується дозволити працювати дошкільним навчальним закладам, громадському транспорту, готелям, проводити спортивні змагання і зовнішнє незалежне оцінювання.

Про це під час онлайн-брифінгу повідомив міністр охорони здоров’я Максим Степанов.

Фактично ми виходимо з карантину так сам стрімко, як входили в нього понад два місяці тому. Обов’язковим атрибутом досі залишається маска та дотримання дистанції, проте люди на вулицях ведуть себе помітно вільніші.

Ми вирішили запитати тернополян з рідних сфер діяльності, як вони виходять з карантину. Нам  було цікаво дізнатися про їхні емоції, можливо, труднощі, зокрема в роботі. Чи продовжують вони жити за правилами карантину: купувати продукти на тиждень, дотримуватися дистанції, мінімально контактувати з людьми. Чи є відчуття безпеки в закладах громадського харчування, на вулицях, в магазинах? Які відчуття переживають в перші дні без карантину?

Святослав Абрам’юк, підприємець, менеджер ГО “Тернопільска аграрна дорадча служба”:

“Найбільшим обмеженням для мене стала заборона відвідувати парки, зони відпочинку. В нас із дружиною двоє активних дітей, тому бути з ними впродовж двох місяців вдома було складно. Щодо мене особисто, то останні кілька місяців багато бігаю, такі заняття спортом в час карантину додавали сил та мотивації.  Навіть на початку жорсткого карантину мав невелику перепалку із поліцією щодо заборони бігати на «дальній пляж». Не розумів цих заборон.

Щодо харчування, то ми сім’єю завжди купляли продукти на кілька днів чи навіть на 1-2 тижні. Та є продукція, яку змушені майже щодня купляти: молоко, хліб тощо. Тому ми були вимушені частіше виходити. Я для себе роблю висновок, що люди в цілому молодці. Вони здали добрий іспит на дотримання дисципліни, попри деякі негативні випадки. Тож в цілому почуваюсь безпечно. Довіряю людям. І стараюсь дотримуватись карантинних умов. Зараз в парку, проводячи час із дітьми, бачу як більшість сімей уникає контактів. Тернополяни молодці. Чого, на жаль, не скажеш про владу.

Щодо відчуттів без карантину, то приємно сприйняв, що на вулиці вже є люди, що місто стало більш жвавим. Весь карантин я працював (сам в офісі практично) і постійно ходив на роботу пішки через парк та через центр міста, тому побачив місто без людей і як місто оживає. Це гарне приємне відчуття.

Щодо порад… Думаю, будь-які різкі зміни не є правильними. Наприклад, звільнення працівників чи зупинка діяльності. Краще старатись продовжити заплановані справи, щоб не сталось. Ми, наприклад, планували провести серію майстер-класів і через карантин змушені були перейти в он-лайн. Але це дало нам новий досвід і тим самим ми частково виконали заплановане. Я за те, щоб переключатись в інші форми роботи!”

Світлана Шуляр, підприємець, тренерка, власниця спортивної студії:  

“На жаль, послаблення карантину мене не торкається, адже фітнес-зали залишаються закритими на невизначений час. Зате я, звичайно, радію, що мали можливість відкритись інші підприємці. Тішить те, що черг в супермаркетах вже не має і я маю можливість без проблем купувати все, що потрібно. Чи відчуваю я безпеку в громадських місцях – звичайно. Сьогодні пила каву в ресторанчику в центрі на літній терасі. Не думала взагалі про карантин. Відчуття, що все повертається у своє звичне русло. Відчуття безпека присутнє. Бракує теплих позитивних емоцій з друзями, знайомими, тому радію, що є можливість тепер десь посидіти і випити кави.

Переживань, що карантин послабили, взагалі немає. Радію, що все йде до завершення.

Хоча, звичайно, ще складно і важко особисто мені, через те, що справа, якою я займаюсь, ще “на паузі”. Хочеться повернутись якнайшвидше до свого звичного графіка. Дуже скучила за роботою.

Як підприємець можу сказати, що потрібно завжди рухатись вперед, навіть у час карантину. Не опускати руки і «включати» мозок. Надіюсь, що через кілька місяців ми це будемо просто згадувати як досвід, випробування, з яким ми справились на відмінно”.

Володимир Окаринський, історик, викладач у місцевому ВНЗ:

“Як інтроверту, мені було не важко. Тому, як зайшов, так і вийшов з карантину. Були тільки виключно побутові труднощі, як у всіх: черги в магазинах чи неможливість нормально прогулятися. Щодо роботи, то тут звик працювати з людьми, але заміна живої комунікації на онлайн додала “паперової” роботи, яка просто «завалила»: вигадувати різні варіанти завдань, надсилати, отримувати, перевіряти, кудись вносити… І, мабуть, ще й доведеться переносити все на папір: журнали, відомості. Це напружує. Досі всього не «розгріб». Тому попри очікування небувалого творчого підйому, на нього якраз сил не вистачило. Хіба на читання, слухання подкастів тощо.

Щодо магазинів, то насправді карантин додав трохи раціоналізму людям. Ходили не щодня кілька разів у магазин, а значно рідше. Позаяк, у нас не було тих масштабів епідемії, що в Італії, народ не надто радикально мав себе ламати, і я в тому числі. Вдягання маски в приміщенні, антисептик, миття рук – дотримання цих запобіжних заходів загалом вистачало.

Реальною проблемою була неможливість дітям нормально погуляти на свіжому повітрі.

Відчуття безпеки загалом нормальне, за умови дотримання санітарно-гігієнічних рекомендацій. Щоправда, було відчуття обмеження свободи і можливості зловживання своїм становищем поліції. Та, на щастя, межі вони не перейшли. В заклади громадського харчування досі не ходжу. Тільки вулична їжа – тільки хардкор, якщо все гіґієнічно. В перші дні та протягом карантину, було деяке відчуття непевності, а потім – абсурду. Трохи нудно, навіть для інтроверта. Фінансово – все більш-менш нормально, завдяки тому, що мій університет дотримувався закону і гуманності. Ми отримували платню в повному обсязі.

Тетяна Чайковська