Криза керування Тернополем починає вилазити тернополянам боком, є перші постраждалі

Нещодавній інцидент у парку Національного відродження, де на атракціоні «Колесо огляду» на висоті застрягли діти, продемонстрував реальний стан господарки у парках міста. Як, зрештою, і в місті загалом. Пудра та румяна, яку стелить команда міського голови на найболючіші проблеми міста рекламними роликами та статтями у підконтрольних ЗМІ, розвіюється при найменшому ускладнені.

Нещодавно від цього постраждали двоє дітей, які, на щастя, обійшлися лише переляком. Але чи пощастить так наступного разу? Навіть якщо вести мову не про комуналку загалом, а сфокусуватися лише на парках міста.

Лише в серпні в парку Шевченка після критичних постів у Фейсбуці на велодоріжці усунули реальну  небезпеку. Там коріння дерева витиснуло бруківку і вона подекуди повністю виступала над площиною доріжки.

В темну пору доби у таких місцях, а їх було чимало, була загроза серйозно травмуватися. Після осуду громадськості цю проблему почали нарешті вирішувати. Найпроблемніші ділянки уже вирівняли. Хоча подекуди досі залишаються ділянки, де бруківка виступає і несе небезпеку. 

Особливо для водіїв електросамокатів. Зважаючи, що інколи люди сідають на самокати по двоє, є ризик, що той, хто кермує, може через пасажира попереду просто не помітити перешкоду.

В парку «Сопільче» розмітку на велодоріжці не зробили і досі. Нею продовжують ходити пішоходи, наражаючи себе та велосипедистів на небезпеку. А встановлення кіосків з різного роду продуктами харчування впритул до велодоріжки – такий нонсенс можливий хіба у Тернополі. Покупці просто не можуть не перебувати на проїжджій частині, якою є велодоріжка. Це те саме, якби поставити кіоск впритул до дороги, скажімо, на проспекті Злуки, щоб покупці вже гуртувалися на самій дорозі перед торговою яткою. Нонсенс? Але не для Тернополя.

Як і знаки з обмеження швидкості для велосипедистів, які встановили у парках вздовж велодоріжок. При цьому найкумедніший знак стоїть біля перехрестя велодоріжки  у парку «Сопільче» з алеєю, яка веде від «Сільпо» на Дружбу. Там, коли проводили комунікації до чергового бару, рили канаву і вона згодом дала осадку. Зараз впоперек велодоріжки там такий добрячий рівчак, який навіть на малій швидкості є  відчутним. Але поруч з тим рівчаком, який перетинає велодоріжку, – знак обмеження швидкості для велосипедистів.

Звісно, швидкість ніхто насправді і не контролює. Виглядає, що хтось у мерії просто додумався, як можна заробити на виготовленні знаків. Банальний формалізм.

Загалом цей формалізм простежується у більшості ініціатив мерії. Все зводиться до помпезного  відкриття чи встановлення якогось об’єкту, потужного розпіарення події через підконтрольні ЗМІ, після чого про об’єкт забувають. Обслуговування – найслабша ланка в роботі чинної міської ради. Зрештою, навіщо витрачати гроші на обслуговування, якщо тернополян уже «нагодували» гарною картинкою із відкриття. Людей інформаційно «ощасливили», цього й достатньо.

Хіба знатиме широкий загал, що з пафосом розрекламована душова парасолька в парку «Соіпльче» працювала лише зрідка?

 А на Театральному майдані вона через якийсь збій в системі працювала вночі, замість рятувати людей від спеки удень. Про таке підконтрольні міському голові Сергій надалу ЗМІ не напишуть.

Чи про намагання вкотре нажитися на фонтанах в парку «Сопільче». Їх вирішили відремонтувати, але після громадського осуду та табу від президента Володимира Зеленського там зараз повісили плакат, що ремонт буде вже після перемоги.

До цього встигли лише збити гранітне облицювання, тепер фонтани на центральній алеї парку виглядають гнітючою раною. Такий собі пам’ятник правлінню надала.

І зараз мало хто згадає, що свого часу тут були фонтани з підсвіткою.

А перед тим фонтани з підсвіткою близька до мера структура встановила на бул. Шевченка. Тобто тернополяни оплатили своїми податками спочатку один фонтан з підсвіткою, на бульварі, звідти лампи раптом зникли, але з’явилися в фонтані на алеї в гідропарку. Тернополяни за це знову заплатили. Після цього лампи знову зникли, хоча з пафосом команда мера двічі відкривала саме фонтани з підсвіткою, на цьому акцентували особливу увагу.

Минають роки, і міська рада знову береться за кошти тернополян робити ремонт фонтанів. Жителі міста мали знову оплатити лампи? Чи які ще сюрпризи готували? Не знати, бо мерія не вважає за потрібне звітувати за свої дії. Її цікавлять лише кошти тернополян, але не підзвітність.

Понад місяць не працювала третина аераційних фонтанів на набережній, згодом на цих ділянках був найбільший сморід під час цвітіння ставу. На День міста у парку Національного відродження не працювали фонтани-«надгробки», хоча на відкритих сонячних ділянках було +40 градусів і в таку спеку водограї могли стати хоч якоюсь розрадою.

При цьому ніхто нічого жителям міста не пояснює. Чому відключені фонтани, чому не працюють розрекламовані душові парасольки?

Колись команда міського голови хвалилася встановленням у парках сонячних батарей, від їх енергії обіцяли можливість зарядити електронні гаджети. Був витрачений фінансовий ресурс. А який результат? Його немає.

Ще одна гарна ініціатива – встановлення тренажерів у парках міста. Деякі з них так скриплять, що зрозуміло – з таким доглядом прослужать вони не довго. Деякі з тренажерів ламаються. Віддамо належне, їх таки чинять, хоча й не так швидко, як хотілося. Тобто зауваження до обслуговування цих об’єктів залишаються.

Або подивитися на комунальні катамарани. Це такий яскравий привіт з «радянщини», коли мотлох, який вже давно слід списати, продовжують фарбувати і знову використовувати. Подекуди в катамаранах поламані педалі, відлущення серед товстих шарів фарби демонструють важку долю цих плавзасобів. Але вони досі «в строю».

Чому все комунальне має бути страшним і «музейним»? Для контрасту – катамарани приватників у вигляді дельфінів, які пропонують в оренду біля острівка Закоханих.

То що, у нас приватники багатші за місто, який має бюджет у мільярди? Чи керівництво міста просто не поважає своїх жителів?

Про масову вирубку дерев у парках і говорити не хочеться. При цьому ніхто не звітує, які суми отримує місто за деревину, куди скеровують дані кошти. Такий собі «підкилимний бізнес», який з кожним роком набуває розмаху. Тому так часто тернополяни й бачать жахіття, яке залишається після чергової «санітарної» обрізки, коли лишається лише голий стовбур. Така обрізка, до речі, є правопорушенням, але коли правоохоронці «в кишені», то мерія такі дії може собі сміливо дозволити.

Тотальна вирубка у місті далася взнаки в останні тижні, коли у місті лютує спека. В управління ЖКГ хваляться, що на заміну зрубаним деревам висаджують нові. Ось тільки висаджують їх компактно у парках. Іноді – зі шкодою, як це зробили в парку ім. Шевченка. Там біля набережної і Хреста, встановленого з нагоди тисячоліття силового нав’язування українцям християнства, густо насадили дерев і цим навіть похвалилися. Ось тільки коли дерева виростуть, то повністю перекриють вигляд на став з пагорбів, де так любить проводити час молодь. Вже незабаром на «Єлісях» стане проблемно ввечері любуватися заходом сонця – романтичну панораму перекриють крони дерев.

Як бачимо, стан справ у парках бажає значно кращого. Але хтось ж відповідає за весь цей безлад. Цей хтось отримує систематичну чималу зарплату, а ще й премії. І виникає питання: за що? За які такі здобутки?

 Звісно, є у парках міста й позитивні моменти. У деякі вбиральні вже не страшно заходити, напередодні Дня незалежності помили світильники на набережній, відкриваються нові дитячі зони, нехай і з ініціативи приватного бізнесу. Водночас зону біля історичного для міста «дяді Стьопи» доглянути теж би можна було краще. Стан «канатного містечка» – катастрофічний. Хоча колись тут любили погойдатися і діти, і дорослі.  

Тобто роботи для покращень в парку міста – до грома. Для цього не потрібно купувати слона чи ще якусь екзотику, яку свого часу обговорювали на сесії міськради. Достатньо навести лад принаймні з тим, що є. Але для цього слід любити своє місто. А не маєток в Маямі.