“Ми втекли від війни, але війна знайшла нас”: історія вагітної жінки, яку чоловік врятував з палаючої квартири у Тернополі
Попри пережитий шок і тяжкі травми, десятки тернополян досі борються за життя після російського удару 19 листопада. Серед них — вагітна Тетяна Хабібулліна, якій дивом вдалося вибратися з палаючої квартири й врятувати свою восьмирічну доньку.
Під наглядом лікарів залишається ще 41 постраждалий, а медики щодня роблять усе можливе, аби стабілізувати людей, що пройшли крізь вибухи, вогонь і важкі травми.
Про це повідомила директорка обласного департаменту охорони здоров’я Ольга Ярмоленко. Одна з пацієнток — мешканка будинку на вулиці 15 Квітня Тетяна Хабібулліна. Жінка на п’ятому місяці вагітності. Вона розповіла Суспільному, як їй вдалося врятуватися з вогню.
30-річна Тетяна Хабібулліна — одна з тих, кому вдалося врятуватися в пожежі, яка виникла у дев’ятиповерхівці на 15 Квітня після російського обстрілу. Вона — переселенка з Дніпропетровської області. Каже, переїхала до Тернополя, щоб не чути вибухів:
Нині жінка під наглядом медиків у обласній лікарні. З її тіла, каже, витягнули багато уламків.
“Мені повитягували дуже багато осколків зі спини. Були глибокі рани на спині біля нирки. В мене струс мозку, контузія, на одне вухо зовсім не чую. Позашивали мені руку, дуже багато швів. Також у руці ще залишився осколок, його не дістали. Якщо не буде гнити, то й не будуть, бо він дуже глибоко і треба буде розрізати”, — жінка показує травмовану руку.
Тетяна розповідає, що вагітна, тому боялася ускладнень через травми.
“У мене термін 17 тижнів і два дні. Я тримаюся, намагаюся тримати себе в руках тільки заради дитини. Вчора була істерика, але дитинка в живіт копнула, ніби: “Чого ти, мамо, плачеш. Все буде нормально”. Я дуже рада, що зберегли життя моїй сім’ї, моїм дітям”, — каже жінка.
Квартира Тетяни на другому поверсі, там всі речі згоріли, температура під час пожежі була настільки високою, що покрутило навіть залізне ліжко, яке стояло в кімнаті, розповідає жінка і показує фото обгорілих кімнат.
Жінка пригадує день обстрілів, каже, вдома була разом з восьмирічною дочкою Софією, чоловіком і мамою. Хотіли спуститися в укриття, однак не встигли, бо пролунав вибух:
“Якби ми вийшли в той момент, нас би вбило уламками на вулиці, як і всіх тих людей. Я допиваю каву, піднімаюся зі стільця і тут такий “прильот”, удар у вікна. Мене відкидає вбік і на холодильник, я падаю на живіт, піднімаюся, у мене все в крові. Кричу, що горить мала.
Спочатку загорілася кімната дитини. З кімнати був сильний вогонь. Там телевізор стояв біля вікна і він, мабуть, “бабахнув”. Чоловік все одно забіг у вогонь, дістав дитину і виніс”.
Тетяна розповіла, що пожежа була дуже сильною.
“Там вогонь був страшенний. Чоловік забирає малу з вогню, ставить її біля дверей, і кричить: “Виходьте”. Дуже смерділо газом вже. Ми не могли вийти, вибивали молотком двері, але це не допомагало. Чоловік плакав, кричав, щоб відходити, і потім просто собою почав вибивати двері, ногами з розбігу, своїм тілом”, — пригадує той ранок жінка.
Коли вибігли на сходовий майданчик, почули, як біля будинку вибухали автівки, каже Тетяна.
“Дуже багато машин стояли саме біля квартир. Ми спустилися на перший поверх, бачимо, йде хлопець, кажемо: “Не йди, будуть ще “прильоти”. І він йде, його повертає назад і він весь в осколках — і зразу помер. Спускається чоловіка друг, бере маму за руку і каже: “Що ви тут стоїте, тут вже пожежа”. А ми були в такому шоці, що тільки на перший поверх спустилися і далі не могли йти.
Мені важко було йти, все боліло, очі були в крові, голова в крові, вся в крові. Ми хотіли піти в сторону дитячого садочка, але там теж була пожежа і нам довелося просто йти по тілах. На вулиці було дуже багато тіл. Чоловік побіг далі рятувати сусідів. Якби його вдома не було, ми би теж згоріли”, — розказала жінка.
З дочкою Софією та мамою нині все нормально, каже Тетяна, однак із чоловіком і його братом не можуть вийти на зв’язок:
“Мені дуже шкода людей. Ти кожного дня йдеш на роботу, бачиш цих людей, повертаєшся з роботи — зустрічаєш їх. А тепер розумієш, що ти вже туди не повернешся і тих людей не повернеш. Дітей скільки загинуло…”.
