«Важливо – чи можна на тебе покластися зараз». Сергій Лихацький свідомо обрав шлях воїна

2022 рік став для нього точкою неповернення: переживши окупацію Бучі та врятувавши родину, Сергій Лихацький свідомо обрав шлях воїна. Від «зеленого коридору» для біженців – до передової Донеччини, від цивільного життя – до служби в лавах Національної гвардії України. Його історія – не про гучний героїзм, а про внутрішнє рішення взяти відповідальність за Батьківщину, залишитися чесним із собою та стати пліч-о-пліч з тими, хто тримає удар.

Лютий 2022. Буча. Разом з Родиною Сергій Лихацький опинився в епіцентрі горя і війни. Згодом йому вдалось вивезти рідних у безпечне місце на заході України. Сам же чоловік долучився до війська і став до лав Національної гвардії України, аби відстояти свою країну. 

«11 березня нам дали «зелений коридор», і ми з родиною з Бучі пішли на Ірпінь. З перешкодами, але, Богу дякувати, дійшли. Я тоді дуже чітко зрозумів одну річ: якщо сьогодні ми втекли, то це не означає, що війна від нас відстане. Вона вже зайшла в наші домівки, в наше життя. Я бачив, як людям ламають звичний світ просто на очах. Волонтери Ірпіня переправили нас на Львівщину. Потім я пішов у військомат, звідти мене направили на службу у 2 Галицьку бригаду. Я не міг просто сидіти, поки інші тримають удар. Це не про героїзм. Це, насамперед, про чесність перед собою», – згадує чоловік.

Після тривалої підготовки та злагодження він разом з підрозділом відправився на Донеччину. На той час побратими дали йому позивний Боцман. Гвардійці обороняли Вугледар, а згодом – Покровськ.  

«Донеччина – це місце, де дуже швидко розумієш справжню ціну будь-якого рішення. Там немає дрібниць: кожен крок, кожна команда можуть вирішувати багато. Ти звикаєш працювати на межі. Але головне – ми тримаємося разом. Це дає силу. Немає нічого важливішого, ніж відчувати, що ти не один», – зауважує Боцман.

Зараз він – старший сержант і своїми справами заслужив повагу побратимів. Він відзначає, що у їхньому підрозділі панує чітка професійна атмосфера, кожен відповідає за свою ділянку роботи, діє злагоджено та виважено. З досвіду служби зробив важливий висновок: уміння вислухати побратима й мати поруч того, хто вислухає тебе, відіграє важливу роль. Саме це допомагає тримати психологічну рівновагу під час боїв.

«Коли люди говорять про братерство на фронті – це не просто красиві слова. Це буквальна реальність. Тут виживають ті, хто вміє слухати, підтримати, підставити плече. Неважливо, ким ти був у цивільному житті. Важливо лише одне – чи можна на тебе покластися зараз. І я пишаюся, що служу поруч із такими чоловіками», – каже нацгвардієць.

На думку Боцмана, у складних умовах необхідні три ключові риси: холодна голова, здатність адекватно оцінити ситуацію та вміння приймати рішення:

«Там, де ми працюємо, немає часу на довгі роздуми. Ти маєш залишатися з «холодною тверезою головою». І це не про відсутність страху, це про контроль над ним, уміння діяти, коли все всередині хоче сховатися. Це приходить від досвіду і відповідальності за тих, хто поруч».

Саме відчуття відповідальності допомагає у командній роботі. А, коли заради спільної мети працюють усі, то і результат будь-якої роботи буде відповідним.

«Якось за ніч разом із головним сержантом роти без перепочинку пакували скиди з продуктами та водою, один за одним, не дивлячись на час. За ту ніч підготували близько сорока пакунків, і вже на світанку все було відправлено хлопцям на позиції. Сам я б із таким обсягом не впорався, але саме злагоджені дії, довіра, побратимська підтримка, злагоджена робота та дружба дозволяють у критичний момент зробити більше, ніж здається можливим», – говорить Боцман.

Навіть найміцнішим і найсміливішим необхідна підтримка. Всі знаходять її по своєму. Для Боцмана джерело сил – його родина. Спілкування з рідними допомагає відновити внутрішній баланс. 

«Я тримаюся завдяки своїм рідним. Коли повертаєшся з завдань, перші дні завжди важкі. Ти, ніби фізично вдома, а думками все ще там. Але варто почути голос близьких, побачити їх – і ти, ніби повертаєш собі частину себе. Родина – це те, що не дозволяє зламатися. Це мій тил, мій сенс, моя мотивація», – підсумовує чоловік.

Старший сержант Сергій Лихацький на псевдо Боцман на власному прикладі показує іншим, що сила українського воїна не лише у зброї, а й у стійкості духу, відповідальності та любові до своєї країни й родини. Він – воїн 2 Галицької бригади, і пліч-опліч з побратимами виконує складні завдання і продовжує боротьбу, яку почав на самому початку російського вторгнення.