Місто на Хмельниччині подарувало Україні артефакт, якого немає в жодному музеї 

До ар­хе­оло­гіч­них зна­хі­док, де пот­рібно й не­пот­рібно, час­то вжи­ва­ють виз­на­чен­ня «уні­каль­на». Але в да­но­му ви­пад­ку цей прик­метник ціл­ком до­реч­ний і від­по­ві­дає дій­снос­ті. Та­ко­го ти­пу люльок для па­лін­ня тю­тю­ну в Ук­ра­їні біль­ше не­ві­до­мо! Ба на­віть у всій Єв­ро­пі зна­ємо ли­ше од­ну ана­ло­гіч­ну за ти­пом люль­ку. Во­на да­ту­єть­ся XVII сто­літ­тям і її знай­де­но в Іс­па­нії. Люль­ка з Го­род­ка Хмель­ницької об­ласті ж най­імо­вір­ні­ше від­но­сить­ся до дру­гої по­ло­ви­ни XVIII ст. Що це за люль­ка і в чо­му її не­пов­торність та уні­каль­ність — чи­тай­те піс­ля пре­ам­бу­ли.

Що пів­денно-за­хід­ний ку­ток скве­ру, який у Го­род­ку (Хмель­ницька обл.) не­що­дав­но наз­ва­ли на честь ві­до­мо­го ро­сій­сько-фран­цузь­ко­го мік­ро­бі­оло­га ма­ло­ро­сій­сько­го по­ход­ження «Скве­ром ім. Сєрґєя Ві­ноґрад­скоґо», є справ­жнім «люль­ко­вим Клон­дай­ком», ав­тор цих ряд­ків знає ще від 1980-х. Близь­ко 1985 р. у цьому міс­ці бу­ду­ва­ли хліб­ний па­віль­йон (за­раз це ма­га­зин «Ал­ко­голь­-тю­тюн»). Під спо­ру­ду зак­ла­ли стріч­ко­вий фун­да­мент — десь бі­ля пів­метра зав­глибшки і та­кої ж ши­ри­ни. Із від­ва­лу ав­тор то­ді ви­тяг близь­ко сот­ні ке­ра­міч­них люльок для па­лін­ня тю­тю­ну — десь 20–25 різ­них ти­пів. Втім жод­ної ці­лої се­ред них не бу­ло. Нас­прав­ді цього доб­ра там бу­ло у ра­зи біль­ше, але на фраг­менти, збе­ре­же­ні менш ніж на­по­ло­ви­ну, ува­га не звер­та­ла­ся. Піз­ні­ше десь пів­то­ра де­сят­ка най­ці­ка­ві­ших, най­кра­си­ві­ших і най­більш збе­ре­же­них бу­ло по­да­ро­ва­но Іва­ну Ма­ка­ро­ви­чу Гон­ча­ру, з яким ав­тор цих ряд­ків ко­лись був доб­ре знайомий і не­од­но­ра­зо­во гос­тю­вав у нього вдо­ма. Спо­ді­ва­юся, що зга­да­ні люль­ки за­раз зна­хо­дять­ся десь у за­пас­ни­ках Му­зею Іва­на Гон­ча­ра в Ки­єві.
Важ­ли­во: всі знай­де­ні то­ді люль­ки, за ви­нят­ком двох чи трьох, бу­ли нев­жи­ва­ни­ми і яв­ля­ли со­бою від­хо­ди (брак) люль­ко­вої май­стер­ні.
Тут важ­ли­во зна­ти ще од­ну об­ста­ви­ну. По­се­ред скве­ру в XVII–XVIII сто­літ­тях бу­ла тор­го­ва пло­ща. А по її пе­ри­мет­ру — крам­нички, май­стер­ні та жит­ло тор­гівців і ре­міс­ни­ків.
Ко­ли в 2017 р. в Го­род­ку ек­спе­ди­ці­єю на чо­лі з кан­ди­да­том іс­то­рич­них на­ук Пав­лом Не­чи­тай­лом про­во­ди­ли­ся ар­хе­оло­гіч­ні роз­копки, ав­тор цього до­пи­су по­ра­див зак­ласти ще й шурф під сті­на­ми ко­лишнього па­віль­йону.
Люльок там знай­шли чи­ма­ло. А ще — піч­ні ках­лі, прик­ра­ше­ні ор­ла­ми, фраг­менти гут­но­го скла, мо­не­ти, скля­ні прик­ра­си то­що.
Під час роз­ко­пок бу­ло ви­яв­ле­но 43 фраг­менти ке­ра­міч­них люльок для ку­рін­ня тю­тю­ну. В ос­новно­му — брак ви­роб­ниц­тва. Ці­ка­во, звіс­но, але за­над­то уні­каль­ни­ми ці ар­те­фак­ти не бу­ли. Втім один фраг­мент ви­явив­ся дій­сно уні­каль­ним! Прав­да, чи йдеть­ся тут зно­ву про бра­ко­ва­ну про­дук­цію, чи прос­то про роз­би­ту й ви­ки­ну­ту люль­ку — ска­за­ти не­мож­ли­во.
Як ви­яви­ло­ся, хвос­тик-чу­бук люль­ки був ви­ко­на­ний у виг­ля­ді ле­ва, який ле­жить. Уці­лі­ли чо­ти­ри ла­пи, хвіст із ки­тич­кою і на­віть фраг­менти гри­ви. На жаль, го­ло­ва, яка ви­ко­ну­ва­ла роль ча­шеч­ки для тю­тю­ну, — втра­че­на.
Від по­чат­ку ста­ло зро­зу­мі­ло: зна­хід­ка нет­ри­ві­аль­на. Але при піз­ні­шій об­робці знай­де­них ар­те­фак­тів ви­яви­ло­ся, що ця люль­ка вза­га­лі є УНІ­КАЛЬ­НОЮ! Як з’ясу­вав спів­ро­біт­ник Ін­сти­ту­ту ар­хе­оло­гії Ан­дрій Че­ка­новсь­кий, який є чи не най­кра­щим спе­ці­аліс­том по люль­ках, та­кий тип зо­омор­фних люльок в Ук­ра­їні вза­га­лі не­ві­до­мий!
На­го­ло­си­мо на тер­мі­ні «не­ві­до­мий»: не вик­лю­че­но, що ана­ло­ги є у при­ват­них збір­ках, але у на­уко­во­му обі­гу та­кі від­сутні. Піз­ні­ше з’ясу­ва­ло­ся, що й в ін­шій час­ти­ні Єв­ро­пи та­кі теж не­ві­до­мі. Ана­лог знай­шов­ся ли­ше в Іс­па­нії!
На уні­каль­нос­ті ці­єї люль­ки бу­ло ок­ре­мо на­го­ло­ше­но в на­уко­во­му зві­ті, який Пав­ло Не­чи­тай­ло під­го­ту­вав за під­сумка­ми ар­хе­оло­гіч­них роз­ко­пок, а сам ар­те­факт ра­зом з ін­ши­ми бу­ло пе­ре­да­но до Го­ро­доць­ко­го кра­єз­навчо­го му­зею. Зна­хід­ки з роз­ко­пок 2017 р. скла­ли ос­но­ву ек­спо­зи­ції, прис­вя­че­ної XVII–XVIII сто­літ­тям іс­то­рії Го­род­ка. Прав­да, уні­каль­на люль­ка, ана­ло­гів якої не­має в жод­но­му з ук­ра­їнсь­ких і єв­ро­пей­ських му­зе­їв, до ек­спо­зи­ції не пот­ра­пи­ла. Чо­мусь…
Си­ту­ація ди­во­виж­на! Та­кі УНІ­КАЛЬ­НІ ар­те­фак­ти, яких і близь­ко не­має ні в ко­го, заз­ви­чай ста­ють сим­во­ла­ми му­зе­їв, яким по­щас­ти­ло та­кі ма­ти. На сьогод­ні в Го­ро­доць­ко­му кра­єз­навчо­му му­зеї є ли­ше один по­діб­ний ар­те­факт — зна­ме­ни­тий три­піль­ський «змій».
Спе­ці­аль­но для них, на про­хан­ня ав­то­ра, ху­дож­ни­ця з Тер­но­по­ля Лю­бов По­во­роз­ник ви­ко­на­ла гі­по­те­тич­ну ре­конс­трук­цію уні­каль­ної люль­ки. Ма­ло­ві­ро­гід­но, що мор­да ле­ва бу­ла ви­ко­на­на на ака­де­міч­но­му рів­ні, як на ре­конс­трук­ції. Швид­ше це був лев у сти­лі на­род­но­го при­мі­ти­ву, як на єв­рей­ських над­гроб­ках XVIII сто­літ­тя в Го­род­ку і Са­та­но­ві. Але у ці­ло­му ймо­вір­ний виг­ляд уні­каль­ної люль­ки вит­во­ре­но май­же точ­но. Сам ула­мок в ек­спо­зи­ції, звіс­но, виг­ля­да­ти­ме не ду­же ефек­тно, а от ра­зом із гра­фіч­ною ре­конс­трук­ці­єю — вий­де нів­ро­ку.

По­вер­ну­ти­ся до іс­то­рії з люль­ка­ми зі скве­ру ав­то­ра на­дих­ну­ла не­ве­лич­ка, але ду­же при­єм­на зна­хід­ка. Кіль­ка тиж­нів у скве­рі прок­ла­да­ли не­ве­лич­ку тран­шей­ку зав­глибшки на штик ло­па­ти. Із від­ва­лу якої бу­ло знай­де­но люль­ку. Що ці­ка­во — но­вень­ку й не­па­ле­ну. Чо­му її ко­лись ви­ки­ну­ли у брак — за­гад­ка. Мож­ли­во, че­рез те, що кві­точ­ка по цен­тру від­би­ла­ся не ду­же… Але все од­но — при­єм­на зна­хід­ка. Спо­ді­ва­юся, що нас­та­не час, ко­ли її мож­на бу­де по­да­ру­ва­ти му­зею.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *