«Собака — це напарник»: кінологиня ДСНС Катерина Кузик про службу, довіру та пошук людей
Робота кінолога-рятувальника — це не лише про собаку, яка вміє знаходити людей. За кожним пошуком стоять роки підготовки, довіра між людиною і твариною та вміння розуміти свого чотирилапого напарника.
Катерина Кузик служить у ДСНС уже понад 20 років. Сьогодні вона має звання майора та очолює пошуково-рятувальний кінологічний відділ. Проте кінологією вона зайнялася не одразу. Свій професійний шлях у службі Катерина розпочинала в Центрі громадських зв’язків, де працювала з дітьми, журналістами та долучалася до розвитку служби.
До кінології її привела власна собака. Цей шлях тривав близько трьох років. Коли першій собаці Катерини виповнилося майже три роки, вона зрозуміла, що тварина потребує більш ґрунтовного навчання, а їй самій бракує знань, щоб по-справжньому її розуміти. Тоді Катерина почала шукати нові знання — для себе і для собаки.
Саме тоді вона побачила, наскільки собака може розкриватися у правильній роботі: ставати зацікавленішою, активніше контактувати з людиною, працювати й буквально оживати у спільній взаємодії. Захоплення поступово переросло у професію. Вже перебуваючи на службі, Катерина пройшла спеціалізоване навчання кінологів-рятувальників у Сумах. Сьогодні за її плечима 12 років роботи саме у кінології.
На службі її напарниками є німецькі вівчарки Жук і Фіона. Жук спеціалізується на пошуку людей, які зникли, а Фіона — на пошуку людей під завалами. Саме Фіона після навчання в Португалії працює за методом ARCON, який передбачає максимально самостійний пошук без постійного контролю кінолога.
Для Катерини собака — не просто службова тварина. Це напарник, із яким потрібно жити, працювати, довіряти одне одному й бути впевненими у діях одне одного. Тому вибирає своїх собак вона, за її словами, насамперед серцем.
У межах нашої серії до Дня рятувальника ми вже говорили про психологічне навантаження рятувальників та роботу під час пожеж. Цього разу — про іншу, особливу сторону роботи ДСНС: пошук людей, підготовку собак-рятувальників і партнерство, у якому результат залежить від взаєморозуміння людини та тварини.
Про те, як обирають собаку для служби, чого навчають цуценя з перших місяців, як кінолог розуміє сигнал свого напарника, чому іноді потрібно навчитися довіряти собаці більше, ніж власному контролю, та що відбувається під час реальних пошукових операцій, ми поговорили з Катериною Кузик.
- Яка має бути людина, щоб стати хорошим кінологом-рятувальником? Чи кожен може ним стати?
Фактично кінологом може стати будь-хто. Найважливіше в нашій професії — це терпіння. І терпінню можна навчитися.
Читати собаку теж можна навчитися. Але, напевно, найважливіше — як і в усіх професіях та заняттях — це любов до тварин, бажання їх розуміти.
- Як ви обираєте собаку для роботи?
Насправді я вибираю серцем. Коли, наприклад, вам випускають вісім цуценят, які бігають, метушаться, і всі вони мають якісь свої певні задатки, я спочатку звертаю увагу на ту собаку, яка мені ближча до душі.
А вже відповідно потім розглядаю, чи підходить вона мені для роботи, чи не підходить. Тому що собака — це напарник. Напарник від першого дня в сім’ї, від першого дня в службі до останнього дня.
І з цим напарником ти маєш жити, працювати, довіряти, бути впевненим у його діях і у своїх діях. Тому це все такий нелегкий, але дуже важливий процес.
Вибирати серцем, душею — це, напевно, один із моїх принципів.
- Розкажіть про Жука. Ви почали тренувати його ще з двох з половиною місяців. Що саме робите на цьому етапі? Це вже серйозне навчання чи повноцінна дресура починається пізніше?
Насправді вже з двох з половиною місяців це серйозне навчання, але я б сказала, що більше виховання.
До етапу дресури ми маємо виховати собаку таким чином, щоб вона була комфортною в соціумі, щоб не боялася, адекватно спілкувалася з людьми та іншими собаками, не боялася транспорту, могла спокійно гуляти, легко контактувала зі своїм провідником, зі своїм кінологом. Щоб із цією собакою було комфортно.
Тобто це гра, прогулянки, соціалізація, контакти. Усе це відбувається в процесі гри, але це своєрідна дресура — просто в легкому форматі.
- Коли собаки вже готові до повноцінної роботи? Чи ви поступово залучаєте їх?
Насправді складно сказати. Це дуже залежить від темпераменту собак.
Якщо ми починаємо з двох з половиною місяців, то приблизно в півтора року вже можемо з собакою приступати до роботи.
Але якщо ми починаємо пізніше, то відповідно пізніше й закінчуємо цей процес. Тому що в ранньому віці досить часто закладаються моменти, які потім сильно впливають на роботу собаки.
Чим раніше, звичайно, тим краще, але не забуваємо, що в кожної собаки є свій темперамент і характер. Тому деякі собаки можуть значно пізніше приступати до роботи, але це не означає, що якість їхньої роботи буде гіршою.
- Фіона спеціалізується на пошуку людей під завалами, а Жук — на пошуку людей, які зникли? Чи є різниця між тренуванням і реальною операцією?
Шалена. Насправді дуже велика різниця між тренуваннями і реальною роботою.
Тренування — це більше цікава гра. Ми проводимо їх таким чином, щоб собаці було цікаво, щоб вона хотіла грати в цю гру. Для того, щоб потім у реальних умовах вона максимально була задоволена самим процесом.
Зараз, наприклад, Фіона працює не заради того, щоб отримати їжу чи іграшку. Вона працює тому, що їй це подобається. Вона просто отримує від цього задоволення.
Для неї сама робота заради роботи — це вже нагорода.
- Скільки часу ви тренуєте собак?
Це залежить від віку собак. Якщо це молоді собаки, ми стараємося щодня тренуватися з ними. Якщо собаки вже досвідчені, то все одно намагаємося два-три рази на тиждень приділяти час заняттям, хоча б мінімальним.
Якщо є молоді собаки, то більше ставимо ставку саме на них, тому що в них потрібно вкладати більше роботи, ніж у старших. А досвідчені собаки потребують підтримання своїх знань і навичок.
- Фіона після навчання в Португалії працює за методом ARCON, який передбачає пошук фактично без постійного контролю кінолога. Наскільки складно людині довірити собаці таку процедуру? Як це відбувається?
Насправді це дуже складно.
Наприклад, методи, за якими ми працювали раніше, передбачають повний контроль собаки. А тут виходить, що провідник — просто продовження повідка собаки. Він потрібен для того, щоб доставити собаку до пошукової ділянки.
І все. Тобто довірити собаці пошукову роботу, повірити в те, що вона зараз знайде, після того, коли ти повністю контролював собаку, — це дуже складно.
Для молодих кінологів, які приходять на службу, це взагалі спочатку нонсенс. Вони не розуміють, як можна повністю довіряти пошукову роботу собаці.
І ми не одразу до цього прийшли. У нас бували ситуації, коли провідник не одразу повірив собаці, що вона щось знайшла.
Але за рахунок її самостійності, її впевненості у своїх діях ми поступово навчилися довіряти. Один такий випадок у мене був. Я навіть не думала, що там може щось бути, але така ситуація сталася.
Ми потім знайшли людину. Після фрази: «Давай підемо за собакою», ми повернулися і вже наші рятувальники побачили потерпілого.
- Зараз починається сезон грибників. Чи стає восени більше роботи у кінологів?
Осінній сезон — досить насичений, тому що дуже багато людей у великих лісах можуть втрачати орієнтацію.
Ми залучаємося до роботи для того, щоб зменшити зони пошуку і пришвидшити роботу рятувальників.
Не завжди собака знаходить людину, але собака завжди зменшує обсяг території пошуку. Наприклад, під час пошукових робіт територію ділять на зони, і собака може потрапити не в ту зону, де знаходиться людина. Але навіть тоді великий шмат роботи для рятувальників зменшується.
- Коли Фіона працювала після ракетного удару по будинку на вулиці Стуса, що було для вас найскладнішим — самі умови чи необхідність постійно стежити, щоб собака не постраждала?
Насправді важко сказати. Я впевнена в собаці. Моє основне завдання було відслідковувати її поведінку, щоб зрозуміти, чи є за її діями, за її рухами якесь позначення.
І, відповідно, спостерігати за безпекою кінолога, який супроводжує собаку.
- Чи бувало так, що під час пошуку собака відчуває запах людини раніше, ніж ви розумієте, що вона щось знайшла? І як ви навчилися читати поведінку своїх собак?
Справді, цьому також досить складно навчитися.
Знову-таки, це довіра і терпіння. В основному ми вчимося цього на тренуваннях. Ми стараємося робити такі схованки, щоб провідник не знав, де знаходиться потерпілий. Тобто він має на сто відсотків довіряти собаці.
Якщо собака знайшла запах, вона буде прямувати до нього. Якщо провідник неправильно спрацює, відповідно, собака може не добігти до умовного постраждалого або перебігти його.
Зазвичай це дуже видно по собаці. Вона стає активнішою. Я завжди кажу, що вони робляться, як їжачки. Вони розуміють, що знайшли запах, який шукали, і шерсть розпушується.
Одразу хвостик оживає, вуха оживають, очі оживають.
- Ви з собаками спілкуєтеся двома мовами — українською та німецькою. Чому саме так і наскільки собака справді розрізняє команди?
Українську мову ми використовуємо більше як побутову — для того, щоб спілкуватися, контактувати із собакою в побуті, на прогулянках, під час занять, годування, вичісування.
Собака може спокійно, не дуже чітко виконувати команди українською мовою. З легкістю, деколи може й подуркувати.
А німецька мова — це вже більш строга мова, і собака має виконувати її чітко. Якщо ми сказали німецькою команду «сидіти», то вона має сісти з першого разу. Вона не має думати.
Тому це відрізняється за рахунок того, що є чіткість і є розслабленість. Собака має розуміти, де їй потрібно бути зосередженою і зібраною, а де можна навіть трошки подуркувати.
- А чому саме німецька? Чи є якась особлива причина?
Зазвичай її використовують за рахунок чіткості самих висловлювань і слів.
Якщо, наприклад, українською команда «поруч» — вона м’яка, ніжна, плавна і добре звучить. А німецькою команда «поруч» звучить «фус». Це короткий, шиплячий звук, який досить зрозумілий собаці. Він значно швидше вимовляється.
Відповідно, собака швидше реагує ще до закінчення команди.
- Тобто можна сказати, що німецька мова — своєрідна міжнародна мова для собак?
Так, дуже часто її використовують. Багато спортсменів, кінологів, провідників у світі використовують німецьку мову. Звичайно, використовують і рідні мови, але німецька зустрічається частіше.
- А собака має мати певний родовід? Чи це може бути навіть дворова?
У нас за нормативними документами собака має мати родовід і хороші крові. Але фактично будь-яка собака, яка має певні задатки до роботи, може бути пошуковою.
- Чи є різниця між породами собак? Які породи найчастіше використовують для пошукових робіт?
У нас зараз найчастіше використовують німецьких вівчарок і малінуа — бельгійських вівчарок.
Раніше дуже часто використовували лабрадорів, за якими я, в принципі, дуже-дуже сумую. Тому що лабрадори — просто чудові собаки-пошуковці, і вони значно більше викликають довіри, ніж, наприклад, велика німецька вівчарка.
Але все-таки вибирають породи собак із хорошими робочими якостями.
Це може бути будь-яка собака — бордер-колі, німецька вівчарка, бельгійська вівчарка. Кокер-спанієлі теж досить хороші пошуковці. Курцхаар, дратхаар — тобто всі собаки, які мають робочі задатки, можуть бути пошуковцями, якщо правильно вкласти в них знання.
- Чи є у вас якісь традиції перед навчанням або перед пошуком? Можливо, якісь забобони?
Насправді я не забобонна. Але в нас є свої певні ритуали, які ми використовуємо перед пошуковими роботами, наприклад для того, щоб собаці було легше шукати.
У мене з Жуком є такий ритуал: я його спускаю з-під повідка. Він розуміє: все, ми приступаємо до роботи.
У Фіони також є свій ритуал. У неї знімається нашийник, і так вона теж розуміє: все, ми приступаємо до роботи.
Так само є ритуали й на заняттях із пошуку. Для пошуку в нас є окремий нашийник.
Так ми спрощуємо і собі роботу, і собакам, щоб вони розуміли, на якому етапі ми зараз працюємо.
- Чи можна собаку вважати повноцінним рятувальником? Чи вона, умовно кажучи, може мати якесь звання?
У нас є такий своєрідний поділ. Щороку проходить атестація службових собак. У нас є три рівні, за якими собаки отримують свою ступінь досвіду, свою ступінь знань.
І відповідно до цього ми вже розуміємо, що собака має більше знань, більше вмінь, більше розуміння в тій чи іншій справі.
Тому своєрідно так можна сказати, що це їхні звання.
- А ваші собаки їздять на змагання? Мають медалі?
— Так. У нас щороку проводиться атестація службових собак. Наші собаки традиційно привозять призові місця — перше, друге. Уже кілька років поспіль.
Як буде з молодим поголів’ям — будемо працювати, будемо бачити.
І, відповідно, ми, звичайно, стараємося, крім атестацій, їздити і на відкриті змагання. Тому що це досвід не тільки для собаки, але й для провідника.
Виставки, змагання, спілкування з людьми, можливість дивитися на інших людей, як вони виступають, брати щось для себе, отримувати нові знання — це все дуже важливо.
Тому що кінологія розвивається, постійно досягає чогось нового. З’являються нові дослідження, нові методики.
Тому це корисно для обох — як для собаки, так і для провідника.
- Де закінчується робота і починається дружба з собакою?
Робота — це і є дружба з собакою. Тому що чим більше ти довіряєш своїй собаці, дружиш із нею, тим ефективніша вона в роботі.
Тому сказати, що є чітке розуміння: це службова собака і тут закінчується дружба, — не можна. Звичайно, є певні обмеження, але це все одно не забороняє нам любити, пестити, чухати або давати смаколики нашим службовим собакам.
Спілкувалася Надія Греса
