Чому у Тернополі такий шум здійнявся

Якщо маєш владу, нехай і не абсолютну – можна багато чого зробити. Але для цього потрібно ще й бажання. Правда, інколи доводиться робити щось і без будь-якого бажання. Хоча б для того, щоб втримати цю владу.

Оце я останнім часом зауважив якийсь дивний вибух активності у нашому місті. Там щось латають, там щось ремонтують і там щось пробують до пуття привести. Дивишся – серце радіє, а душа якщо і не співає, то хоча б виводить якийсь мотив. Ось тільки розум у мене скептичний. Що тільки не робив, на які тільки курси не записувався. А він вперто прагне глянути у корінь. Чи то квадратний, чи то кубічний – йому без різниці. Головне – копнути глибше. Ось і тут ставить на місце і душу і серце, цікавлячись: «А чого це рейвах такий здійнявся?» І сам собі відповідає: «А тому, що вибори на носі». Саме тому усе роблять не просто так. Ще й демонструють це якщо не на каналах місцевого телебачення, то хоча б в одній, певного спрямування, газеті. Чи на Інтернет порталах, які ніби спеціально створенні винятково для того, щоб вихваляти оці здобутки останніх днів. Хоча я не зовсім все це розумію.

Ну роблять, то й роблять. Заради цього й існують певні служби. Заради цього ми і вибираємо деяких чиновників. Я он також кожного дня на роботу ходжу. Але ж про це по телевізору не розповідають. Та й не лише я ось так залишився поза увагою певних мас-медіа. Тисячі тернополян тишком-нишком роблять свою справу і з цього приводу  чомусь ніхто не здіймає галасу. А тут інколи до смішного доходить – навколо якогось дитячого майданчика прибили дві дошки і пофарбували їх у кольори національного прапора. Поясніть-но мені недалекому: у чому досягнення? У тому, що коли били дошки, жоден палець не постраждав? А, отже,  присутнє на майданчику підростаюче покоління не вивчило нових міцних слів. Чи досягнення  у тому, що на якомусь складі знайшлися залишки фарби двох кольорів?

Я все розумію – перед виборами по-іншому  бути не може. Подейкують, що дехто вже пустив у хід гречану артилерію. Недобрі язики навіть кажуть, що це війт наш,  СВ (не плутати зі «спальним вагоном») власноруч розсипає крупи по мішечках. Але я таки у це не вірю. Ну не може СВ опуститися до такого примітивізму. Навіщо це йому? У нього є цілий «локшинно-розвішувальний» заводик. І чи не кожного дня на вушні раковини тернополян вивішують чергову порцію спагеті про те, який наш мер господар і як багато він зробив для міста.

А хіба не так? Візьмімо хоча б пам’ятник Соломії Крушельницькій. Справжня краса. Ось тільки пам’ятник-то Соломії, а не СВ. А тут ще й зовсім поруч унікальний годинник з трьома циферблатами. До речі, улюблена річ місцевих любителів оковитої. Коли циферблатів стає шість – значить на сьогодні досить. А там, ще трішки – і  знову якийсь пам’ятник. Був би я «фрейдистом», то дивлячись на всі ці скульптури, прийшов би до висновку, що у нашому місті в когось певні комплекси.

Але я всього лиш скептик. Тому не звертаю на це уваги. А на що звертаю увагу про це згодом…

Андрій Березовчук