Гірше за життя у малих галицьких містечках може бути тільки еміграція з них, — Володимир Гевко
Гірше за життя у малих галицьких містечках може бути тільки еміграція з них.
Малі галицькі містечка лягають тонким осадом на тіла їх мешканців, огортаючи як фрукти для тривалого зберігання. Вони в’їдаються глибоко під шкіру, як фарба від татуювання, і залишаються там усе життя. Скільки б ти не наносив зверху гриму та одягу нових місць і великих міст – зображення тих первісних вулиць, людей і горбів завжди на шкірі. Життя з часом роздягає еміґранта догола і одразу стає видно звідки він. І картинки на його шкірі оживають вночі у снах, як у відомого бредберівського персонажу.
По біографіях Йозефа Рота чи Соми Морґенштерна чудово видно, що ні Париж ані Нью-Йорк не змогли перебити зображення Бродів чи Буданова і з часом ті проступили крізь грим великих міст. А нема гіршого за поклик вулиць, котрих вже не існує. Цей поклик неможливо залатвити ніякими новими враженнями чи новими людьми, бо толку, коли найбільше, чого ти починаєш хотіти у котрийсь з моментів – старих людей і старих вражень.
У цьому сенсі Шульц безумовно щасливіший за Целана, бо перший упав на рідну бруківку, а другий – в холодні чужі води Сени. Хоча мені виглядає так, що Целан стрибав з моста Мірабо цілившись у Сену, а виплив вже з Прута.
Коментарі вимкнені.