Гармонія безладу або Львів – моральне мертве місто

То сталося у передмісті Тернополя, є таке маленьке поселення, Львів називається. Сумне, але цікаве своїми гонорами).

Два кроки і страшна лінь до того аби йти вперед. У спину штовхали чужою сумкою. Я стояв на Підзамчі ві Львові. Холодно так, що нема сили думати. Скуцився як пес і бігом-бігом…по трамвайних лініях. Так ходив днями, тижнями, мало спав, але був щасливим. Інколи дорога робить із нас людей. Справжніх, нехай замучених і невеселих, але дуже щирих. То було недавно, років 5 тому. Тоді я так наївся Львова, що тепер лінуюся їхати до нього  в гості.

В тамбурі стояв туман від диму. Гімнярки їли дитячі вітаміни. Після жмені їх починало плющити. Тихо сповзали і так само тихо їхали аж до Тернополя.

Коли “надраньом” вставало сонце, то на Підзамче виходили щурі. Коли вперше побачив таку картину – був шокований)). В Тернополі ніде і ніколи не зустрічав…хіба в історії…

1879р. Того року панувало нашестя щурів. Вони мандрували з боку Петрикова на північ. На дорогах неможливо було пройти чи проїхати возами. Через три роки (1882) нашестя щурів повторилося. На Підзамчу їх назбиралося стільки, що міщани тікали на пагорб і звідти спостерігали небувале видовище.

Мене тим звісно не розчулиш, але Львів…

Вони бігли у сторону БК, до колійового мосту…а там смітники. Здоровезні такі..визалить серед білого дня на бак..а потім “ГГУУУУП” на землю)). Я стояв як вкопаний))

Страшна картина. І що цікаво, ніхто на це незважав. Елєганско вбрані хлопці та дівчата, доконана бруківка і старі будинки..обдерті “незалежністю”..така собі гармонія безладу.

Вчора, мене знов вітром задуло до Львова. То тривало лише пару годин, але я ще більше відчув, що це “пусте”, я б сказав моральне мертве місто. Чесно кажучи, навіть не знаю за рахунок чого воно виживає. Ну ми село..городи, батьки закордоном.. А там якась суцільна моральна розруха… Складається таке враження, що воно саме собі не належить. Наповнене чужими людьми, які не знають, що з тим всім робити.