Кожні великі свята – як маленька смерть, — тернополянин Володимир Гевко

Кожні великі свята – як маленька смерть.
Ми ідемо на них з прихованою надією, що вони триватимуть вічно і час нарешті порветься. Що фраза «після свят» насправді означає «ніколи». Що цей тиждень розтягнеться на рік, час зупиниться взагалі, і все, що рухається – знерухоміє, як у фантастичних фільмах.
Перед святами ми ніколи не думаємо про те, що буде після них. Ми взагалі не приймаємо факт того, що щось може бути після них. Тому так легко тратимо останні гроші і дозволяємо собі усі розваги та делікатеси, на які скнарили протягом року.
По святах ми почуваємось, як гульвіси, котрих випхали з теплого затишного генделика у їдку морозну ніч. За нами закрито двері, проситись назад – марні надії, бо можна вхопити від охоронця і зрештою, нарватись на рахунок за побитий посуд і тому тепер тільки вперед. Ми стоїмо перед порожньою нічною вулицею, за спиною ше трохи пашить тепло минулих свят, але стояти на місці не вихід – тра’ йти далі.
Кажуть, у такі моменти починається епідемія депресій, бо треба знову собі придумати нашо жити далі. Шукати нові цілі або наново розглядати старі, вишукуючи у них симпатію. Бо нам завжди конче необхідно бачити вогник серед лісу, протилежний берег і орієнтир.
Кожні великі свята – як турбулентність, повітряна яма, в котру потрапляють наші літаки. Трохи трясе, трохи смокче в ямці, пульс завмирає, але за мить знову все налагоджується.
Летимо далі.

Володимир Гевко, м. Тернопіль
Джерело: соцмережі.
загрузка...

Comments are closed.