«Лідери опозиції мають бути відсторонені від керівництва Майданом»

В Україні не лишилося жодного легітимного найвищого органу влади. Той, хто називає себе президентом, — поза законом (якщо це ще не очевидно, почитайте президентську присягу). Верховна рада недієздатна та дискредитована. Суд (Право) існує лише номінально. При владі по суті мафія, кримінальні злочинці. У цій ситуації народ України (який, згідно Конституції, є єдиним джерелом влади) мусить взяти — належну йому — владу безпосередньо в свої руки та відновити в країні конституційний лад і захистити людей (яких давно перестала захищати міліція, а тепер відверто знищує).
Ненасильницький спротив був актуальний ще донедавна. Зараз треба бути готовим — психологічно, фізично, матеріально, організаційно — дати адекватну відповідь на будь-яку агресію з боку представників режиму — щоби захистити себе, близьких, Україну. Ще краще — запобігти цьому, тобто діяти на випередження (звісно, це потребує значно вищого рівня підготовки, організованості та відповідальності). Мусимо усвідомити, що у теперішніх умовах своєю незахищеністю чи ж неготовністю до активного опору/наступу, нерішучістю ми по суті провокуємо ворога на агресію. Представники високоорганізованого злочинного угруповання, що зараз при владі, розуміють лише силу. Нема смислу вести переговори з тим, хто абсолютно не заслуговує довіри, хто говорячи про мир — у той самий час — викрадає, б’є, залякує, підпалює та вбиває. Будь-які раціональні чи моральні аргументи вони сприймають як прояв слабкості. Така вже у декого природа. Який сенс говорити про етику з крокодилом? Тож будьмо сильні!

Та проявити силу — це не лише/обов’язково значить “дати комусь по голові”. Або ж не варто розуміти цю фразу буквально. Ефективних інструментів впливу є більше ніж досить. Наша сила передусім у цілеспрямованості, високій мотивації, солідарності, організованості тощо. Не вірите опозиції? — Організовуйтеся і спільно дійте з найближчим колом знайомих, з тими, кому довіряєте. Хороший командир — це, безумовно, перевага. На загальному рівні з цим треба нарешті дати лад. Три так званих лідери опозиції мають бути відсторонені від керівництва Майданом. Ніякої політики, нічого особистого — лише здоровий глузд і бажання справді досягти результату (перемогти), а не просто “взяти участь”. (Вони або не спроможні, або ж ніколи й не були справжніми союзниками Майдану.) Зараз це стало питанням життя і смерті, тож мовчати й залишати все без змін у цьому плані — просто злочинно. З умілим командиром можна перемагати ворога, що навіть переважає кількісно. Із бездарними генералами можна згубити військо, не провівши жодного бою.

Боятися — заборонено. Хай бояться вони. Найнебезпечніше в даній ситуації — це нічого не робити. Ми нічого не робили у 2010 році, коли вони змінювали Конституцію, тоді, коли переносили парламентські вибори або переписували виборчий закон — і зараз ми пожинаємо плоди тодішньої бездіяльності. Бездіятимемо зараз, результати будуть ще сумніші. Не треба боятися виходити на вулиці. Бо чим більше людей буде на вулицях, тим більше боятися будуть вони. Чим більше нас буде на Майдані чи Майданах, тим менше людей постраждає. Масовість — це гарантія безпеки. Але! Щоби масовість дала бажані результати потрібна також організованість та осмисленість у діях. Злочинно вв’язуватися у щось, не маючи навіть теоретичного шансу на перемогу чи ж не продумавши ситуацію хоча б на кілька кроків наперед. Війна — це не лише сміливість і жертовність, але також (можливо, передусім) — тактика і стратегія. Саме цього нам бракувало останні місяці, і результат поки що не надто втішний. Будьмо сильні і мудрі!
Немає сумнівів, що український народ переможе, питання лише коли та якою ціною. Давайте зробимо все від нас залежне, щоби це сталося якнайшвидше, щоби жертви наших побратимів не були марними. На поразку не маємо права. Розпочаті справи треба доводити до кінця. Вірніше, до перемоги!

Любомир Крупніцький