На Тернопільщині розруха і безгрошів’я, а все вкладають в церковну позолоту

Скалат, Підгайці, Сатанів, Гримайлів, Бережани.

Я дивився з вікна машини. На красиву природу, пусті вулиці, поодиноких людей та машин..корів..то була п’ятниця. Ми проїхали десь 300 кілометрів. Завести розмову із людьми просто. Практично усі дуже відриті та приязні, діляться із тим що знають без лишніх запитань. Місцеві люди дуже дорозичливі та щирі. Але та бідося і безпросвітність засмучує.

Минаючи села та міста бачили багато сучасних храмів. Були такі населені пункти де їх бачив аж по 5. Зарослі сади, потріскані кам’янці, але церкви глянцовані і блищать позолоченими куполами як маяки посеред ночі..

Дивно то все.. така розруха і безгрошів’я, а все вкладають в позолоту.. Навіщо то все?

Ніяк не годні дати раду Скалатському замку. Роботяги як копали так і копаються, коли то завершиться ніхто мабуть не знає..

У Підгайцях бачили великий єврейський цвинтар, спалений костьол та синагогу. Ними опікується пан Стефан. Про це окрема розповідь. За Гримайлів я писав.

Ще дуже вразили Бережани.. постійно проїздом. Такий затишок, маленьке місто, але скільки храмів, кам’яниць, навіть у Львові я невсюди бачив таку стару добру атмосферу. Просто фантастика! Таке враженя ніби там війни і не було.

Біля нині діючого римо-католицького костьолу зустріли певне що студенів, не зауважив чи поляків чи місцевих.

Місто живе якимось власним особливим життям. Треба буде спеціально поїхати на день до Бережан.

Єдине, що синагога бережанська, має як на мене найгіршу долю з тих всіх єврейських божниць, які бачив за той день. Дві стіни і руїни…

Дивний час. Що буде далі?

Тарас Шендеров