Надал зрікається Турського?

Заходжу до під’їзду – з поштових скриньок акуратно стирчать кутики листівочок. Витягую зі своєї скриньки – пам’ятка виборцю і зразок бюлетенів із відмітками, за кого варто голосувати.

На посаду мера в агітці пропонують мені голосувати за Надала Сергія Віталійовича, якого на цю посаду висуває ВО “Свобода”, членом якої він являється, і який працює в міській раді.

Знаючи, що від цієї ж політичної сили на моєму окрузі балотується Турський Ігор Володимирович, який до речі, теж член ВО “Свобода”, і теж працює в міській раді, шукаю очима рядок, де мені “рекомендуватимуть” поставити таку ж “галочку” за нього, як і за Надала.

А опа! В рядку, де вказано, за кого варто голосувати до міської ради, зовсім і не член ВО “Свобода”, а член Народного Руху України…

Я пошокована обертаю листівку, щоб перечитати, що ж за політсила рекламує двох кандидатів з різних партій на одній агітці. Хм, не “Свобода”, бо логотипа нема. Є лише логотип Народного Руху. Замовник друку – Народний Рух.

То що ж це? Надал зрікається Турського? Чи Народний Рух “лягає” під Надала? Чи без відома “сонцеликого” користується його “високим рейтингом” та “добрим іменем”? Щось я нічого не розумію в таких ракіровках. Це те ж саме, що б мені прийшла листівка від, скажімо Самопомочі, де, приміром, мером пропонують Ландяка від Громадянської позиції, а до міськради по округу пропонують голосувати за Шкулу від Самопомочі…

Це все мені нагадало юнацький біль, коли я після оголошення результатів виборів вперше в житті зрозуміла, що все це якась гра, а не волевиявлення. Було то ще мабуть в далекому 2006-му… Як сьогодні пам’ятаю, що віддала тоді голос Вадиму Перцю, наївно і щиро вірячи, що з нього буде найкращий мер, бо прводила в його штабі соцопитування і бачила його в роботі, в підході до справ. Ну гідний був кандидат, на мою думку і все тут. Про чоловіка з птахофабрикою знала мало, тому й не думала віддавати за нього голос. Так от, яким був мій шок, коли я дізнаюся, що на виборах міського голови людина, якій я повірила і віддала найдорожче у той день – свій голос, передала його якомусь незнайомому мені чоловікові з курами… Перець віддає голоси Заставному! Як віддає? Яке має право? Це мій голос! Не віддам!!! Відчувала себе, м’яко кажучи, тим безголосим яйцем, яке ото з-під курки на конвеєр, печатку на лоба проставляють, в лоток, і на продаж…

Так от, до чого це я. З того часу будь-яка кандидатура чи партія, в якій хоч на грамульку відчую “технічного кандидата” – іде лісом. Навіть якщо цей кандидат – заступник командира батальйона чи сам діючий міський голова. Бо якісь “договорняки”, використання чийогось імені для заробляння собі балів, якісь схеми і заплутування виборців – то ігри, від яких я волію відмежовуватися двометровим парканом. Є біле, або чорне. Все, що посередині – болото. 

Усе вищенаписане – не вигадка, і співпадіння з реальними іменами – не співпадіння.

ЛюПка Вовк