При подорожі з Тернополя до Києва Інтерсіті загубив вагон

Довелося днями їхати до Києва чудовим потягом Інтерсіті. Отим, де квитки дорогі і місця сидячі. Навіть уночі сидячі, ага.

Почалося все феєрично – коли зайшовши у шостий вагон з сином, побачила на наших місцях якихось людей. Вони запевняли, що не ступляться звідти, бо їхнього вагону – ВЗАГАЛІ НЕМАЄ. Виявилося, що вагону номер 5 справді немає, і всі бідолашки безвагонні посунули у мій вагон номер шість. Причому, пасажири-українці швидко зорієнтувалися і наглющо повсідалися на чужі місця. А негри істерично бігали посеред ночі поміж вагоном 4 і вагоном 6, лепечучи щось «не-по-нашому» та жваво розмахуючи руками.

Потім прийшов начальник потяга і почав переконувати, що все під контролем і для кожного знайдеться власне місце під сонцем (чи пак – місяцем).

Врешті потяг рушив. Я таки зігнала чужинців з наших місць. І вони вкупі з іншими, нарікаючи на долбане покращення, пішли шукати кращої долі в інші вагони.

Яке враження під поїзда загалом? От зовні все ніби й нічого, та коли спробувати все на власній шкурі (спині, голові, ногах) – то якось дуже не дуже. Високі крісла з усілякими псевдотерапевтичними западинами і випуклостями абсолютно не були прилаштовані до западин і випуклостей моєї спини – ну не складався пазл – хоч ти плач, то якось скрутилася клубочком, прилаштувавши голівку свою на курту і підібравши ніженьки. Наступне – світло світило усеньку нічку – просто мені в очі (гестапо у кращих своїх традиціях). І на станціях, де зупинявся отой інтер-сіті, посеред глупої ночі заходили сердеги з Хмельницького-Вінниці-Козятина, які мали щастя купити квитки у фантомний п’ятий вагон. Яких вишуканих матів я наслухалася!!! І про укрзалізницю, і про президента, і про лиху долю кожного конкретного сердеги. «Та йо…….., що за ……… !!!!! Як не їду до Києва – то якась……. стається!!!! Минулого разу на чотири години в снігах застрягли, а тут взагалі вагон сп….!!!!!». (До речі про вагон – провідниця слізливо пояснювала, що вагон відчепили через аварію – це щоби жальче було, а своїй колєжанці по телефону – що його відчепили і на Одесу пустили – там, мовляв, він зара потрібніший – гарячий сезон))))). А взагалі шкода їх, провідниць інтер-сіті, у них навіть ліжка нема, сплять, поклавши ноги на табуретки…..

І ще – щодо сервісу – особливо розчулило чаювання. Замовила з дурних очей чай і гарячий шоколад – столика нема, зате є розкладна підставка, що опускається з сусіднього стільця. І там навіть є дві такі виямки, у які можна було би поставити склянки. Можна було би, АЛЕ!!!! – ті дурні європейські виямки ну ніяк не розраховані на металеві підстаканники рідної Укрзалізниці!!!! А коли ставиш склянку просто на підставку – то вона зісковзує і – плюсь! – у тебе вже нозі в окропі…..

Ганна Осадко