Візит до музею. Тернопіль модерний

Історію міста можна пізнавати в різний спосіб. Серед них – і відвідини музею. Я побувала в обласному краєзнавчому музеї та розглянула експонати, присвячені Тернополю модерному – початку ХХ століття. Екскурсію відділом нової історії провели його завідувачка Любов Катеринок та завідувач сектором Володимир Пукач.

Що було в міщанській квартирі?

Ось, приміром, тогочасні креденси. Цікаво, що таку ж назву для цієї своєрідної шафи використовують у польській, німецькій та італійській, а корінь — credere з латинської означає «довіряти». Креденсам довіряли посуд, столову білизну, закуски, напої. Зокрема, в одному з тих, що виставлені на огляд, експонується оригінальний посуд родини Лучаківських.

Тогочасні креденси скромно і красиво декоровані. Загалом це стосується всіх меблів — стільців та крісел, столів, шаф…, трапляється, їх прикрашає різьба, інтарсія, металеві накладки,  найчастіше можна побачити різноманітні варіації рослинних тем.

А ось стіл відомої тернопільської родини Дністрянських-Рудницьких. На ньому речі, звичні для того часу, й архаїчні для нашого — ніж для розрізання паперу, пенсне, набір для письма. Все це передав музеєві Микола Мушинка, науковець із Пряшева в 2007 році.

На стінах – світлини, що оповідають про громадське життя Тернополя: на одній бургомістр Лучаківський на відкритті міської гербатярні, поруч — фото зі свята на честь 30-річчя відкриття Українського банку. Поряд — картина тернопільського художника Теодора Вацика; графіка Олени Кульчицької, уродженки Бережан; вишивка у стилі сецесії, до речі, відреставрувала її працівниця музею Лариса Порохова. Окремого слова вартують годинники. Приміром, ось цей. Пан Володимир звертає увагу, що над цифрою дванадцять хтось наклеїв маленьке зображення герба Тернополя.

Ще один частий атрибут міщанської оселі тернопільців (і не тільки їх, а взагалі тогочасних міщан) — фортепіано. Зокрема, в музеї є кілька таких музичних інструментів, серед них і те, що належало родині Старухів. Кожен інструмент приваблює своїм скромним, але принадним оформленням, до речі, незважаючи на поважний вік, не стратили своїх звукових якостей.

Інший цікавий знак свого часу — холодильник. Його корпус виготовлений з дерева, середина – цинкована бляха. Любов Катеринюк розповідає, що функціонував він так: всередину засипався лід. У відділення зверху та знизу клали продукти. У кожному з них є вентиляційні отвори, замикався кожен відділ на ключ. Для того, щоби зцідити воду, котра утворилася з льоду, є краник. І зауважте – все це досі функціонує, тож  холодильником і донині можна користуватися.

Зниклі вулички та пам’ятники

Погляд на загальний вигляд міста представлений у експозиції, де дібрані старі листівки та деталі екстер’єру. Можна розглянути з різних ракурсів уже зниклі Єзуїтський та Парафіяльний костели, церкву на рогатці, синагогу, будинок магістрату. Тут можна пройтися вулицями, що змінили свій образ та назви — Святоіванівською, Залізничною, Тарновського, Міцкевича, Перля, побачити сукенниці Старого ринку, пам’ятники Пілсудському та Міцкевичу, млин Галля. Цікаво знайти відмінності між тодішнім і нинішнім виглядом замку, Надставної церкви, залізничного вокзалу. Пан Володимир звертає увагу на унікальну листівку, де показана освячення каплички по вулиці Шпитальній.

Чимало листівок показують краєвиди міста. Як пояснює співрозмовник, на таку продукцію був попит, адже після спорудження залізниці Тернопіль став потужним прикордонним залізничним вузлом Австро-Угорської імперії, тут був досить великий потік гостей міста. До речі, світлої пам’яті Любомира Бойцун у книжці «Тернопіль у плині літ» писала, що «Перші тернопільські видівки виконували місцеві фотосалони, а відтак вони появились друком. Сьо­годні, на жаль, не можемо назвати фотографа, який залишив найстаріші світлини Тернополя. На най­давніших з них зафіксовано первісний вигляд залізничного вокзалу, вулиць Святоіванівської, Берка Іоселовича, Міцкевича, Гімназіальної, Рин­ку. Це — фотовіньєтки-поздоровлення. Найбільше видівок, які дійшли до наших днів, надруковані вже на початку XX століття і дещо пізніше. Свою лепту у створення фото літопису міста вклали і тогочасні тер­нопільські салони художнього фото.

Слід відзначити, що значна кількість тернопільсь­ких видівок побачили світ в ос­новному у перше десятиліття XX віку. Виходили вони на­віть у лихоліття Першої світо­вої, таких тривожних і бурем­них — 1917 і 1918 роках».

Біля листівок — речі, на котрі ще сотню років тому ніхто б навіть не звернув увагу – ключі, номери будинків із назвами вулиць, дверний замок, прикраса воріт. А тепер — повноправні експонати. Інша цікавинка — підбірка цегли, котру використовували для спорудження будинків у Тернополі (зрештою, і не тільки тут). Кожна з них має клеймо, що свідчить про виробника. Є нерозшифровані клейма, приміром, OCHS і SOB. Найбільш знаний завод із виготовлення кахлі та цегли —  Margulis. Він розташовувався на Загребеллі, Маргуліс — ім’я  власника цегельні. Цеглу з клеймом Prima, припускає Володимир Пукач, могли використовувати для будівництва печей.

Ще одна дещиця, що нагадує про устрій минулого — металеві таблички з витисненими на них рекламами польських газет. Одна  закликає купувати «Wieczór Warszawski», інші — «Dzień dobry» та «Kurier», остання обіцяє: «Ktо poznal Kurier — chyta go stale». До речі, коштували вони 10 грош.

Про пересічні, а нині раритетні буденності та побут свідчить колонка середина 20 століття та люк із написом «Tarnopol».

На останок — гляньте на мапу 1925 року, де позначені  дільниці Тернополя, а будете настрій – спробуйте розшифрувати написи від руки на маргінесах – так почнеться ще одна подорож містом, але вже приватна.

Підготувала Анна Золотнюк.

Фото авторки.

  

 

Comments are closed.