Тернопільські волонтери з допомогою їдуть навіть туди, куди українське командування “ні ногою”

Цієї святої неділі хотілося б просити земляків особливо пАлко молитися за мирне небо над головою. Бо направду, ми, тернополяни, ще не усвідомлюємо, на скільки жахливою та цинічною буває війна. А вона така – виснажлива. А вона будить в людях звірячі інстинкти. А вона чхала на закони джунглів про “виживає найсильніший”. Виживає той, хто поза зоною обстрілів…
Нещодавно доблесні тернопільські волонтери проїжджали одне з міст обласного значення в зоні АТО. Бували в ньому раніше уже не раз, проте такого як зараз, кажуть, там ще ніколи не бачили: води немає, мешканці дев’ятиповерхівок – в тісних та сирих підвалах своїх “панельок”, дахи та вікна у деяких будинках відсутні…
Коли тернополяни зупинилися в населеному пункті, їх тут же оточило місцеве населення – люди просили хліба, консерв, води, ставали в чергу по три рази, обманюючи що ще нічого не отримали з рук волонтерів… Жінки ледь не побилися за право отримати туалетний папір…
Солдати розповідали, що командування сюди не приїжджає, мовляв, надто небезпечно…
Волонтери теж – рідкість. Тоді, коли восени у передвиборчий час, “волонтьори”-кандидати масово їздили сюди з допомогою – як “на курорт”… Тепер же найсміливіших та найвідданіших поклику серця цивільних, називають ненормальними: телефонного зв’язку немає, обстріли непередбачувані, а вони їздять полями-городами з адресними передачами та допомогою для солдатів-земляків…
Цінуймо, друзі, щастя мирного неба над головою та можливість спокійно спати уночі. Молімося, щоб нам ніколи не довелося пізнати паралізуючого страху перед війною, щоб зцілилися зранені серця населення сходу України, щоби ці випробування зміцнили нас в дусі та вірі.

Любов Вовк