Тернопільський війт зібрався у хрестовий похід

Третій день над Байківцями плач стоїть. То не Ярославна на валу ридає, то дружина одного місцевого хлопаки голосить. Ставлячи латочки на білий плащ з червоним хрестом на грудях, виводить жіночка не своїм голосом: «Ой, на кого ж ти мене покидаєш». А чолов’яга той хоч і у Байківцях мешкає, але працює у Тернополі. І не просто працює, а самим міським головою.
І ось цей самий міський голова, після вагань недовгих, вирішив грудьми та іншими частинами тіла стати на захист релігії християнської від зазіхань усіляких бусурманів, які діток своїх у школах релігії цієї вчити не хочуть.
І дивного нічого у вчинку такому відважному немає. Бо хлопака отой, що голова міський, дуже вже християнство любить і поважає, і у Бога щиро вірує. А якщо хто у те не вірить, то хай після Водохреща газети тернопільські гляне – там чолов’яга той у всіх міських ополонках у самих плавках плаває. А перед Великоднем він аки Ленін з поліном на суботнику, хрест важкий нести допомагає таким самим хлопакам при званнях і посадах. А що і тут купа всіляких фото і відеокамер одразу з’являється, то не його вина. Бо оті пишучо-знімаючі у кожну шпарину заглянуть, в кожному закутку його знайдуть.
І от щоб мати змогу й надалі взимку в ополонку пірнати і хрест вулицями міста носити, вирішив голова міський християнську етику у шкільній програмі залишити. І нічого страшного, що у нас церква від держави відділена, що у нас свобода віросповідань, що про це навіть у Конституції записано. Бо у цьому місті чолов’яга цей – сам собі і Конституційний суд, генеральний прокурор і міністр освіти.
І він сам вирішує, в якому сквері супермаркет будувати, кому архітектором міським бути і що діткам у школі вивчати. А за те, сподівається, що найближчим часом у якійсь з новозбудованих церков, яких у місті скоро буде більше, ніж парафіян, під куполом з’явиться і його голівонька, німбом золотавим увінчана. Адже він того вартий. Не даремно ж у хрестовий похід проти всіляких там авторів петицій пішов. Хоча грудьми та іншими частинами тіла вставати на захист віри християнської значно легше, ніж жити за заповідями тієї ж віри.
А я вам так скажу – може то і правильно, що етику оту в школах вивчають? Бо якби голова наш міський свого часу хоча б раз у житті з етикою християнською пересікся, то може запам’ятав би деякі із заповідей Божих – ну хоча б «Не вкради».
Андрій БЕРЕЗОВЧУК