Зампотилу, де ви? Ми більше року робимо вашу роботу, – волонтери Тернополя у розпачі

Люди йдуть і йдуть… Сердяться і ображаються за те, що нічого нема.
Позавчора солдат під Сільпо на Дружбі погрожував нашим волонтерам за те, що ось вони стоять, а Штаб порожній. Куди воно дівається?
Що “дівається”? 3 пачки макаронів, які вони приносяять за кілька годин стояння на спеці. Винна я, бо не можуу організувати процес забезпечення, бо не даю всьому ради… Але де взяти на всіх??? Аптечок, медикаментів, форми, шкарпеток? Цигарок, які ви всі просите, трусів, майок….
Що робити? Кого брати за горло, за те, що не справляється? Зампотилу, де ви??? Ми більше року робимо вашу роботу, від вас же я дочекалася лише того, що публічно обізвали мене Ліля Мусякіна і видали заміж за неіснуючого Юру Мусякіна.
Допомагайте. Важко. Не витримую.
Резюме: продуктів нема, ліків нема, джгутів нема. Засобів гігієни нема. Днями прийде трохи форми. Ділити доведеться як сороці-вороні в дитячому віршику. Прийдуть також штани від британки, бо на цілу форму нема грошей. Футболки вже докупите собі самі.
Футболок, до речі, теж нема.
І шкарпеток нема…
Берців теж нема.
І ще одне. Не знаю чому, але страшенно злюсь, коли просять туалетний папір і одноразовий посуд.
Дорогі солдати та родичі. Вірю, що переживаєте. вірю, що хочете. Але я зі шкіри не вистрибну, і більше, ніж є, фізично дати не зможу.
Не зліться на мене. Мені і так важко. Можливо, важче, ніж вам усім, бо більше року тому я взяла на плечі, абсолютно добровільно, оцей тягар… Нехай ваші крики, злість і погрози нашим волонтерам не стануть отією соломинкою, що зломить спину верблюдові.

Лілія Мусіхіна