Одне кіно у тернопільському “Сінема сіті” – це чотири кілометри плівки, або диск на 220 Gb (фото)

Похід в кіно для багатьох людей можна порівняти з святом. Не спиш ночами, думаєш про те, що ж там покажуть і чи виправдає фільм очікування. Проте, є люди, які йдуть в кінозал на роботу і саме вони відповідають за те, щоб процес перегляду ви запам’ятали надовго і виходячи з залу думали: «Класний був фільм». Отже, про них і про їхню роботу сьогодні поговоримо.

Фільми в тернопільський кінотеатр «Сінема сіті» привозить кур’єр з Києва. Проте, у запакованому мішку кінострічка поділена на кілька частин і складена у спеціальні металеві коробки.

Уже в кінотеатрі фільм зклеюють в одну велику частину і добавляють до нього відповідні трейлери чи рекламу. До речі, трейлери вибирає дистриб’ютор, в якого кінотеатр й взяв у оренду певний фільм.

Трейлери

В результаті, виходить велика плівка довжиною до чотирьох кілометрів. На початок плівкової стрічки приклеюють назву фільму і тоді він вже готовий до показу. Після цього заносять його в апаратну, де транслюють показ. Приміщення одне на чотири гладацькі зали. За все там відповідає кіномеханік тернополянин Олександр Кадніков. Хлопець працює в кінотеатрі з самого початку його відкриття. І каже, що навчився цьому в Тернополі.

–  Я почав працювати у такій сфері ще з 1996 року. На “Східному” було таке підприємство “Кінодністер”, де я й почав вчитись. На роботу пішов у кінотеатр Довженка. Пізніше, коли відкрили “Сінема сіті” перейшов сюди і от вже 3 роки тут працюю. Перед роботою нас ще відправляли в Одесу на короткі курси. Де показували як треба поводитись з плівкою та інші робочі нюанси, – каже Олександр.

В апаратній темно, доволі душно і гудять проектори. Проте, за словами тернопільського кіномеханіка, до такого він та його партнер уже звикли.

Після того, як фільм заносять в апаратну, його ставлять на так званий платер. В Тернополі це роблять вручну, а от в Німеччині є спеціальна машина. На першій полиці платера плівка потрапляє в проектор і звідти «закручується» на нижню полицю. Таким чином назад фільми ніхто не перемотує, як це було в радянські часи.

Після показу фільму його віддають назад дистриб’ютору. До слова, ніхто з сторонніх людей зайти в апаратну не може, оскільки на вході потрібно відкрити двері спеціальним ключем-карткою, який мають далеко не усі в кінотеатрі.

Щодо 3D фільмів, то їх показують за допомогою серверів. Привозять твердий диск з кінокопією, що займає  160–220 GB та спеціальний ключ на HTML-лі, який починає діяти з певного числа та певної години. Саме цей ключ і дає змогу  фільм завантажувати на сервер і транслювати.

Здається, що це ідеальна робота, постійно прем’єри фільмів і все через віконечко апаратної видно. Але, як кажуть працівники кінотеатру, фільми вони вже дивляться не з такою цікавістю як раніше.- Дивились фільми тоді, коли почали працювати. Зараз уже щось не хочеться. Бо для нас вони всі на один манер, тільки актори змінюються та локації, а так то все те саме. Бувало таке, що плануєш якийсь фільм подивитись, але тільки після закінчення прокату згадуєш, що забув глянути, – коментує Олександр.

Сергій Балуцький, фото Дмитро Кучер

загрузка...

Comments are closed.