Хто на Тернопільщині став зрадником?

(МАТЕРІАЛИ ВЗЯТІ З ПРОТОКОЛІВ ДОПИТІВ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УПА ТЕРНОПІЛЬЩИНИ 1948 РОКУ)

Продовження статті опублікованої в “Герої Тернопільського краю” від |04.02.2016 “Добре нам справа пішла, багато ми їх вбили, – матеріали з допиту”.

(з 25 червня 1947 року в очереті коло річки Стрипа, між селами Купчинці Козівського району Тернопільської області і Ішків та Богатківці Золотниківського району перебували повстанці, а саме: Єфрем — провідник, Доля — бувший окружний референт СБ (стара кличка Жар), боївка УПА, Пластун, Сірко, Голенко, Шпак і Місько, зв’язкові Гак (відомий як Альшка, Сум (відомий як Славік) брат Долі і Чайка (відомий як Дзідзьо)

“Магдей Василь Йосипович, народився 19 жовтня 1922 року в селі Раківці Золотниківського району Тернопільської області. Кличка “Сірко”. В ОУН з січня 1940 року. В УПА з грудня 1942 року.

“1941 року з приходом німців пішов в підпілля і обласна організація ОУН направила його на Чернігівщину. У 1943 році повернувся на Тернопільщину і почав працювати в СБ, як слідчий по своєму округу. Весною 1944 року став окружним референтом СБ в Тернопільській області. У травні 1945 року отримав поранення осколком від розриву гранати в праву ногу. Осінню 1946 року його призначили відповідальним за пункт зв’язку в районі річки Спрут. Свої завдання він не виконував. Постійно розпивав напої, аморально поводився і до місцевих жителів ставився брутально” (персональні дані “Доля”).

“Я, Магдей Василь Йосипович, постійно думав про те, хто нас зрадив 25 червня 1947 року. При зустрічах з “Миськом” я говорив постійно на одну і ту саму тему, хто серед нас став зрадником. На річці в очереті нас міг здати хтось з людей села, але криївку на Дрогаманівці міг здати тільки провокатор з наших, бо більшовики приїхали з готовим планом криївки і почали зверху розкопувати, знаючи вже наперед, де вхід. А люди з хутора, говорили, що бачили якогось нашого, завиненого в палатку, який показував місце криївки. “Місько” запитав мене, якої я думки про “Долю”, на що я відповів, що він все своє життя прожив тільки на брехні і підлизуванням. Не мав стійкого характеру. А “Місько” мені сказав що “Доля” живий і на 100% гарантує що він утік від нас з самого початку облави. Потім “Міско” запитав мене, чим відрізняється сексот від провокатора, на що я відповів: “Сексот” по більшовицькому “секретний сотруднік”, людина яка підписала заяву на співпрацю. Завдання сексота слідкувати за повстанцями і доносити про побачені події відповідним особам. А провокатор, це той який працює всередині повстанської організації, є членом організації, ходить з нами, їсть з нами, ділиться думками з нами, дає свої пропозиції, а потім все що бачив у нас, все що чув від нас, доносить більшовикам. А більшовики роблять тоді згідно доносу, засаду або накривають криївку. Один провокатор робить шкоду більшу, ніж 30-40 сексотів. Ми постійно розпитували людей і все більше і більше взнавали про цю облаву на нас. Першого дня облави, 29 червня 1947 року з річки Спрут, через очерет проривався “Шпак”, “Голенко” і ще один з ними. За ними почали бігти більшовики і стріляли. Наші зупинялися і відстрілювалися у відповідь. Тоді “Шпак” і “Голенко” посідали на якісь коні і почали тікати до лісу. Більшовико почали бігти за ними і стріляти. Куля наздогнала “Голика” і він був вбитий. Кінь на якому їхав “Шпак” був підстрілений. Тоді “Шпак” приліг за конем і почав стріляти по більшовиках. Він відстрілювався дити, аж поки не закінчились набої. Останню випустив в себе. А третій що був на коні проскочив і йому вдалося втекти. Це був, як потім вияснилося “Сокіл”. Він на коні добрався до криївки на Драгоманівці, але на другий день більшовики його там вбили. У цій криївці, що на хуторі Драгоманівка загинули: окружний провідник Ярослав Бабій, псевдо “Шах”, районний провідник Козлівщини Ярослав Дідик, “псевдо “Нечай”, районний провідник СБ Ярослав Ткач, псевдо “Тихий”, зв’язковий Петро Паламар, псевдо “Качур”, секретарка Ольга Стець, псевдо “Ольга”. Криївка знаходилась на господарстві Марії Барбець, яка разом з родиною була виселена у Сибір, а в 1945 році після смерті чоловіка разом з донькою повернулася у рідне місце і дала згоду на побудову криївки в себе на господарстві. Це все відбувалося 30 червня 1947 року на другий день облави. В ранці на хутір Драгоманівка приїхало декілька машин енкаведистів, які окружили господарство Барбець Марії, виміряли декілька кроків від хліва і розпочали розкопувати криївку. У цей час повстанці декілька разів крикнули з криївки “Зрада”. В цей час, коли більшовики розкопували криївку, повстанці спочатку знищили всі документи, а потім всі пострілялись. Повстанців мертвих повиносили із схрону, положили на видному місці і сфотографували. Потім всіх покидали на машину і відвезли трупи з собою. Через деякий час на цьому хуторі розкопали ще одну пусту криївку.

У цей день, коло річки Спрут, на відстані одного кілометра перебували ще повстанці, а саме кущовий з своєю групою, і за пів кілометра ще було троє повстанців. Якби робили б облаву, то її робили б для всіх і по всій території. Але більшовикам напевне сказали конкретне одне місце перебування групи Єфремова. Також загадковим було зникнення “Долі”. Ніхто не бачив його вбитим. А більшовики першого дня у весь голос ходили коло річки, вздовж очерету і кричали що застрілили його. На доказ цього навіть показували місцевим жителям його одяг, який будь то зняли з нього мертвого. Але там ніхто не побачив навіть краплі крові чи болота. Та місцеві жителі говорили, що бачили, як більшовики зловили одного повстанця, який вибіг з очерету коло річки 29 червня 1947 року. І бачили як загорнули його в палатку і повели до машини та повезли на хутір Драгоманівка.

12 серпня 1947 року СБ ОУН виявила, що “Доля” живий і знаходиться в енкаведистів. Він законспірувався і на люди не показується. Здався більшовикам 29 червня 1947 року і з того часу їздить з ними, створюючи агентурну сітку. Головним завданням його зловити, або ліквідувати провідника УПА “Бурлака”. Адже “Доля” добре знав місця розміщення багатьох повстанців і за цей час завербував аж шістьох. Одного з повстанців “Альоху” він сам розстріляв, бо боявся щоб він не доніс у СБ ОУН. А найбільше довіряв завербованому “Міськові”, який перебував у СБ ОУН. “Місько” написав заяву на співпрацю з “Долею” за згодою повстанців.

Заява.

Я. погоджуюся працювати з органами МГБ та відрікаюсь назавжди від ОУН-УПА. Я усвідомлений, що за відкриття повіреної мені таємниці підлягаю під суд воєнного трибуналу. “Осока”.

11 жовтня 1947 року “Місько” пішов на зустріч з провокатором “Долею”. Коли смеркало, повстанці зайняли бойові місця в зоні зустрічі з зрадником і провокатором. Через деякий час на місце зустрічі під’їхала за пів кілометра машина і вийшов “Доля”. Він повільно пішов на зустріч з “Міськом”. Коли він запитав “Міська”, чи він привів “”Бурлана”, то у відповідь отримав постріл в груди. А в цей момент повстанці відкрили вогонь по енкаведистах. Почалася перестрілка, яка тривала до години. Повстанці кинулись на це місце, де було зустріч і нікого там не застали. Гукали “Міська”, але він не відзивався. Повстанці бачили, як декілька машин під’їхало з більшовиками до цього місця. Вони цілу ніч проводили пошуки, але так і нічого не знайшли. Труп “Міська” енкаведисти знайшли на другий день за пів кілометра від місця зустрічі. Він був поранений і сам застрелився. Труп “Долі” знайшов господар з хутора за кілометр від зустрічі у себе на городі. “Доля” був одягнутий в куфайку з пагонами капітана МГБ, в в темно-зелених бруках, в чоботах з закачаними халявами до середини, без шапки. В праві руці був затиснутий пістолет ТТ. Одну рану мав в грудях а другу в скроні. А це означало що він сам себе застрелив.

В очереті коло річки Стрипа загинули:

1. Провідник СБ Подільського краю Мирослав Вовк, псевдо “Єфрем”.

2. Окружний референт пропоганди ОУН Петро Сіно, псевдо “Супрун”.

3. Хорунжий ОУН Михайло Мотиль, псевдо “Пластун”.

4. Кущовий ОУН Ілько Білик, псевдо “Лоза”.

5. Зв’язковий ОУН Василь Дусановський, псевдо ”Голенко”.

6. Зв’язковий ОУН, особистий охоронець “Єфрема”, родом з Карпат, псевдо “Шпак”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ