Методом побоїв і катувань до втрати свідомості вербували в агенти МДБ на Тернопільщині. Протокол допиту Петра Сухоцького. Частина восьма

Протокол допиту Петра Васильовича Сохацького

 Р 31. Справа ч.: 12/48 Р-н В. Дедеркали Сохацький Петро а/в РО МГБ – “Мартинюк – Дуб”.

Місто  Крем’янець. Дня 15.8.1948 р.

«У Володимира я розпитував, чи не стрічався з повстанцями, чи не говорив про мене і т.п. Він сказав, що стрічався у своїй вулиці, але вони спішилися і тому про мене нічого не говорив. У Левчука я пробув около тижня часу. Весь час сидів на горищі днями, ладив чоботи. Дослідити в нього я не дослідив нічого, бо Левчук дуже боявся, щоб мене не зловили, а тому мене нікуди не пускав ні вдень, ні вночі. Від Левчука я рішив піти до Поліщука Петра, може там вдасться щось розвідати. Цей Поліщук мій сусід, і я його добре знав і він знав мене, тому я уважав, що він не відмовиться мене передержати якийсь час, а я при цьому може щось довідаюся. Він не відмовився і без особливих заходів з моєї сторони він прийняв мене. Перебуваючи в нього, я скривався, а при цьому помагав йому дещо робити. Від нього особливого я не довідався нічого, але одного вечора бачив як біля його хати з с/ради на Завалля переходило 4-ох повстанців. Після цього рішив написати до Сорокіна записку. Вона була такого змісту: 

“  Листівка Листівка числа 18 грудня (приблизно) 1947 р. получити нача льнику НКГБ. Перебуваючи в Каменщині довідався від Ромашевського Петра, що в нього були повстанці, але вони дуже не мали часу і тому він нічого про мене не говорив. Коли перебував у Кривчуна Якова, то цей сказав, що там я повстанців не побачу, бо їх не було вже ціле літо. Перебуваючи у Шевчука Вол. на Заваллі розпитував, чи він нічого про мене не говорив повстанцям, то він казав, що бачив повстанців на своїй вулиці, але також вони спішилися й тому нічого не говорив про мене. Бачив Романюка Володьку, якого розпитував, що довідався, але він сказав, що зараз має дуже багато роботи, а тому нічого не довідався.  Коли перебував у Поліщука Петра, то вийшовши одної ночі надвір, бачив, як дорогою біля його хати з В. Фільварок на Завалля переходило 4 повстанці. Виконую ваші завдання. Мартинюк Дуб. “ 

Записку я написав в окремій хаті коли перебував під час цього як хтось з чужих був на подвірю, а Петро не хотів, щоб мене бачили в нього чужі люди. Її запакував у чистий листок паперу й неляковану держав сховану у штанці. На другий день (19.12.) ходив до Стельмащука, але його ще не було, а мав прийти слідуючого дня. Від Стельмащука вернувся до Поліщука, ще був у нього один день і на другий день (20.12.) пішов до Стельмащука віддав записку. Цікавих розмов не було. Я сказав йому тільки, щоб попросив Сорокіна, щоб видав мені зброю, бо люди не хочуть приймати на квартири. Він приобіцяв мені це зробити. Від Стельмащука я пішов на Кушлинські хутори, де зайшов до Кривчуна Я. В нього просився на роботу, але він мене не прийняв, а погодився лише передержати один день. Від Кривчуна я пішов до Левчука Волод., бо там не чути було нічого цікавого. Прийшовши до Левчука, розпитав його що де чути і тоді перейшов до Володьки Романюка. Стрінувшись, я розпитував де він був, що зауважив чи довідався від людей. Він сказав, що ходив одного вечора до Гордуна, до Шевчук Гелєни, до Шевчука Миколи, але не довідався і не зауважив нічого. Цього дня від Левчука Вол. я подався аж у Каменщину, де мав на думці розпитати Петра, чи не бачився з повстанцями, та чи не говорив щось про мене. Стрінувшись з Петром, я розпитував його, чи він бачив повстанців, чи не приходили до нього, чи в сусідстві їх не було і т.д., але він сказав, що за сусідів нe знає, не бачив, а сам також не стрічався після того, як приходили і дуже спішилися. В Петра я пробув лише два дні й нічого не довідався, пішов аж у Шпиколоси до Голюка Христона (мій свояк). До нього я пішов, щоб довідатися дещо про батьків, які туди часто заходили, та при цьому думав щось довідатися. Стрінувшись з Хрестоном, він розпитував про моє життя, чи ще не був ніде в руках бiльшевиків і т.п. Я розповів йому, що з більшовиками покищо не приходилося стрічатися, а жити дуже погано. Нема де переховуватися, нема що їсти, в чому ходити і т.п., але якось мушу мучитися. Розповівши про свою біду, я жалувався, що відірваний від всяких зв’язків, при чому спитав його, чи не міг би я пов’язатися з повстанцями тут. Він відповів, що не знає, бо треба  поговорити з повстанцями, а їх тут не можна стрінути, бо дуже лазить Макушін (о/у Крем’янецького РО МГБ) й тут вони не переходять. При цьому сказав, що тут і мені не можна довго перебувати, бо Макушін дуже часто приходить до нього (Христона), отже може переловити. Опісля Христон радив мені стати у чужому районі на роботу, а ховатися мені не потрібно, бо я малий і на мене ніхто не зверне уваги. Я погодився з тією думкою, але сказав, що не маю такого доброго місця. Тоді він сказав, що заведе мене до одної жінки, яка господарює тільки з однією дівчиною і там зможу якийсь час перебувати, помагаючи робити на господарстві. Ще цього самого дня він завів мене до Грушицької Степанки (на хут. Сліпці) села Шпиколоси. Вона погодилася, щоб був, але не довго, бо до її дівчини Докії також більшовики чіпляються (вона зловлена на зв’язку, під час засідки, яку звільнили). В неї я пробув три дні, нічого я не розпитував її бо ще був мало знайомий, отже боявся, щоб мене не підозріли. Побувши в неї три дні, знову вернувся до Христона, якого знову просив, щоб завів мене ще до якої хати. Він приобіцяв і зараз завів мене на хут. Снігоровеччина до Ферта (не знаю на ім’я, чи прізвища, в нього в хаті є дві дівчини: Надька і Віра, старший, дядько моєї двоєрідної сестри Наталки, що за Христоном. У Ферта я пробув тільки два дні, бо вони боялися. Говорили, що більшовики раніше зловили в них одного повстанця, після того самі не сиділи вдома, а оце вернулися і тому в них небезпечно, бо можуть зловити. Я рішив піти на Завалля. Зі Снігоровеччини вийшов надвечір, так що поки дійшов до шосе Вишнівець – Крем’янець мені смеркало. Переходячи я стрінувся з 4-ма повстанцями у панському лісі (Шпиколоси). Ще було трохи видно, отже вони мене прикликали до себе і стали розпитувати, хто я такий, звідки, куди йду та чого. Я розказав, що з хут. Завалля, скриваюся від більшовиків, перебував на Снігоровеччині, а тепер йду на Завалля. Опісля розпитували, чи ще не був арештований, а коли сказав, що був, розпитували як дістався додому і т.п. Я розповів їм, що втік з двоповерхового дому з тюрми, опісля скриваюся і не маю притулку. При цьому просився, щоб дали мені зброю, та забрали зі собою. Вони відповіли, що мені ще треба рости, а як буду більший, то тоді піду в повстанці. Після цього наказали, поб нікому не говорив, що бачив їх там і відпустили. Ці повстанці були для мене цілком чужі. Я їх ще не бачив. Всі середнього росту, в шинелях, шапках, двох мали перепасся, а два ні, двох з автоматами, а двох з крісами. Після цієї стрічі я дальше подався на Завалля, і зайшов до Романюка Володьки. В нього трохи посидів і щоб про все розпитати  його (в хаті не було як, бо була родина), сказав, щоб пішов зі мною на вечорниці до Гордуна. Подорозі я розпитував його, що він довідався нового. Він мені сказав, що як переходив увечері з Фільварецьких хуторів біля шосе від свого дядька Петра, то бачив, що по шосе зі сторони Вишнівця в напрямок Крем’янця переходило около 10 осіб озброєних людей, але що не було видно і він не знає добре хто це. Після цього він пішов до Гордуна, а я пішов до жінки Стельмащука, щоб довідатися, чи є Петро. Розпитавши, я в неї ночував. Вона говорила, що Петро в скорім часі повинен бути. На другий день після сніданку я пішов до Левчука Володьки. Левчук прийняв мене і я в нього пробув три дні. Роботи в той час такої не було, отже я пробув в хаті без роботи, а трохи молотив в клуні. На перший день я ще раз пішов до Стельмащука, щоб упевнитися, чи він приїхав вже з району, а коли є, то забрати записку від Сорокіна. Його я вже застав. Він дав мені записку і у нього я вже пробув до вечора. Перебуваючи в окремій кімнаті, я прочитав записку. Сорокін писав: 

“Листівка  Листівка числа 3. січня, 1948 р. получити другу Мартинюку  Дубу. Через три дні буде стріча в Стельмащука о 12 год. ночі. Буду ждати у воротях, отже як будеш йти, то я спиню тебе. Слідити за той час по хуторах Завалля та Кушлин, біля тих хатів, що колись щось запримічав. Слідити по тих дорогах, що хтось щось запримічав. Заходити до Володьки й також розпитувати його, чи нічого не довідався. Особливо прослідити хати Гордуна Шевчука і Шевчука Володьки. Начальник НКГБ”.

Прочитавши, я сховав у кашкет записку, побув в Стельмащука до години 2 і тоді пішов на Горанщину до Бадовського Петра. До нього пішов, щоб побути в родини на Святвечір, куди сподівався, що прийдуть мама, ну й взагалі краще бути в родинному оточенні, ніж між чужими людьми. В Бадовського побув до 7.1.1948 р. і пішов перед вечором до Стельмащука. Подорозі зайшов до Зубка на Кушлинський хутір, щоб подивитися, котра година. Була 6 год. В нього посидів до год. 11 і тоді пішов на стрічу. Прийшовши, застав Сорокіна, що вже ждав у сказаному місці на мене. Стрінувшись, він спитав звідки я йду. Я відповів, що був на Горанському хуторі і йду зараз від Зубка з Кушлинського хут. Опісля питав, що я вислідив, чи що запримітив біля Гордуна і Володьки  Шевчука. Я відповів, що нічого не було видно та нового нема нічого. Опісля розповів, що був у Шпиколосах і там перебув в Грушицької Степанки, що її дочка Докія йшла з повстанцями і її зловили більшовики, трохи вибили і пустили, отже тепер боялася мене держати. Дальше сказав, що як йшов зі Снігоровеччини, то в Шпиколоському лісі стрічав 4-ох повстанців, яким говорив, щоб прийняли мене до себе, але вони сказали, щоб ще скриватися самому та підрости, а тоді візьмуть. Дальше розказав, що Романюк Володька розказував, що бачив як шосе з Горанки на Крем’янець переходило около 10 осіб, але хто, не знав, бо було темно. Розпитавши це все, сказав, щоб заждати на нього тут, а сам покликав 4-ох бійців і пішов та за пару хвилин вернувся з Володькою (від Стельмащука до Володьки 400 м.). Привівши Володьку, бійцям сказав зайти на подвіря, а сам залишився в брамі біля мене і питався Володьку, що він зробив за той час. Він говорив йому те, що я вже говорив. Після цього Сорокін почав нам обом говорити, що ми трохи погано працюємо, що ми повинні взятися краще до роботи, посилити розвідку по Кушлинських хуторах, на Заваллі, а до Володьки сказав, що він повинен спеціально прослідити те місце, де бачив цих 10 людей озброєних, а крім цього Володька повинен слідити Завалля, за Гордуном та іншими. Після цього Володьку відпустив, а до мене сказав, щоб слідити по Кушлинських хуторах, по Каменщині, на Корчунку та по всіх тих дорогах, що вже запримічав бандерівців. Закінчивши це все, дав мені 28 карб., а тоді сказав мені, що дасть для мене зброю. При цьому сказав, щоб зі зброєю мене ніде не бачили, а щоб уживати її тільки тоді, як люди не схочуть приймати на квартиру. В усіх інших випадках ховати і ходити без зброї. Після цього пішов на подвіря і приніс мені старого руського кріса з підбитою цівкою на кінці та зі збитим ложам. Пасок був брезентовий. Коли вручив мені зброю, я подякував і він сказав, що можу відходити. Зі стрічі я пішов на Кушлинський хутір і зайшов до Вітенка. Подорозі сховав зброю, під дубовим корчем, щоб не бачив. Вітенко мені відчинив, дав повечеряти і у нього я був цілий тиждень. Тоді було свято, отже я не робив нічого. Його я розпитував про повстанців, чи не заходили, чи не говорили за мене, міг би з ними стрінутися, але він сказав, що нічого незнає бо до нього взагалі повстанці незаходять. Від Вітенка пішов до Кошака. У Кошака я пробув два дні. Розпитав його про повстанців, поміг дещо зробити і в такий спосіб перебути час. Від нього я нічого не довідався, бо він говорив від коли я до нього заходжу їх ще у нього не було. При цьому сказав, що як тільки побачить, то буде говорити про  мене, щоб прийняли мене до себе, бо я так довго вже сам мучуся й ніхто мною не потурбується. Від Кошака, який боявся держати мене, щоб не зловили більшовики, я перейшов до Собка. Тут я розпитував хлопця чи не бачив повстанців, чи не говорив про мене, радився, де б можна їх було б побачити, але він сказав, що ніде повстанців не бачив. При цьому приобіцяв мені поговорити з братом Сяньком (мешкає недалеко). В Собка я пробув цілий тиждень часу.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ