Я боровся за самостійну Україну, — Поліщук Микита Йосипович

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

У 30-ті роки національна самосвідомість на Тернопільщині, а зокрема на Волині, ропочала дуже підніматись. Громада непримиренних борців-учасників збройної визвольної боротьби продовжувала патріотичну діяльність в інших формах, і в цей час вони розпочали готували молодь до нових випробувань. Старше покоління революційно настроєних патріотів неухильно спрямовували підростаюче покоління у національне русло. По селах північної частини нашої Тернопільської області стали утворюватися місцеві організації ОУН. До організації почала вступати юна зміна без жодного практичного досвіду, але з великим знанням історичного минулого і усвідомленням свого громадянського призначення. Так у 1936 році була зорганізована місцева організація ОУН в селі Малі Вікнини, (тепер Збаразького району Тернопільської області). У 1937 році в цю патріотичну організацію ОУН поступив Поліщук Микита Йосипович. Коли на наші землі у вересні 1939 року прийшли “визволителі” із сходу, то місцеві люди вже знали, що то за добро до нас прийшло. Нами стали керувати малописьменні активісти та войовничі атеїсти і вірні охоронці комуністичної системи. Усі вони влітку носили сорочки навипуск, підперезані вузькими поясами, кашкети у них були сталінські, ходили в парусинових чоботах, і з наганами на боці. Усі вони на зборах вихваляли перед місцевими жителями райське життя при радянській владі, яке вже десь нам є на сході і яке настане у нас, як тільки ми усі об’єднаємося в колгоспи, зробимо з церкви клуби, знімемо дзвони, а усіх попів повісимо за бороди на телефонних стовпах. Але наші люди не вірили тим бреханням і розпочали виявляти велике незадоволення. Оця вселюдська неприязнь до більшовицької влади була причиною того, що початок війни з німцями наші люди зустріли з тривогою та радістю. Знали, що війна принесла людські жертви, але не бачивши зблизька фашизму, раділи що позбулися більшовизму. Та німці встановили свою окупаційну адміністрацію, гестапо. У 1942 році стали відправляти молодь на роботи до себе в Німеччину. Вже на початку 1943 року розпочалося на наших теренах зароджуватися УПА. Майже вся молодь пішла захищати нашу рідну землю.

Протокол допиту 24 жовтня 1944 року.

Я, уповноважений Дедеркальської НКДБ лейтенант державної безпеки Фомічов допитав в якості обвинуваченого Поліщука Микиту Йосиповича, 1920 року народження, село Малі Вікнини Дедеркальського району Тернопільської області, освіта 4 класи, член ОУН з 1937 року, син Йосипа та Антоніни Поліщуків, українець, не судимий.

“Я, Поліщук Микита Йосипович, став вояком УПА в квітні 1943 року. З квітня по листопад 1943 року я був їздовим при керівництві районного відділу УПА, а потім став рядовим бійцем на один місяць. А дальше мене призначили ординоносцем керівника боївки “Шуліки” до січня 1944 року. Я тоді перейшов в сотню “Сома”. У лютому нашу сотню тимчасово розпустили до особливого розпорядження. Це нас розпустили на час, коли лінія фронту вийде на Львівщину, тоді ми мали знову зібратись і розпочати вести боротьбу проти радянської влади. Коли фронт пройшов і я отримав вказівку прийти в призначене місце але не прийшов і участі проти радянської влади не брав. В УПА я знав своїх односельців, а саме:

1. Ковальчук Іван Леонтійович, 1914 року народження, село Малі Вікнини, член ОУН з 1937 року, на вид худорлявий, світлий, псевдо “Кобзар”, вояка УПА. Де на даний час знаходиться, не знаю.

2. Ковальчук Михайлдо Леонтійович, 1920 року народження, село Малі Вікнини, член ОУН з 1938 року, на вид худорлявий, світлий, псевдо “Ворон”, рідний брат Івана Ковальчука, вояка УПА. Де на даний час знаходиться, не знаю.

3. Барчук Мартин Лаврентійович, 1916 року народження, член ОУН з 1939 року, вояка УПА. село Малі Вікнини, член ОУН з 1937 року, на вид худорлявий, темнуватий, псевдо “Хвиля”, вояка УПА. Де на даний час знаходиться не знаю.

4. Кушнірук Петро Андрійович, 1918 року народження, село Малі Вікнини, член ОУН з 1937 року, на вид середнього росту, темнуватий, псевдо “Верба”, вояка УПА. У 1943 році був станичним в селі Малі Вікнини. Де на даний час знаходиться, не знаю.

5. Кличка “Нечай”. Районний комендант ОУН, вік 25-26 років. Середнього росту, чорнявий. Де на даний час знаходиться, не знаю.

6. Кличка “Максим”. Керівник обласного проводу ОУН, вік 28-30 років. Середнього росту, темно-русий. Де на даний час знаходиться не знаю.

7. Кличка “Сом”, комендант району про ідеологічно-пропогандиській роботі, високого росту. Віком 35 років. Де на даний час знаходиться, не знаю.

8. Михайлюк Василь, народився 1922 році, псевдо “Шуляк, родом з села “Кушлин” Кременецького району. У березні 1944 року заарештований органами НКВС.

9. Кличка “Сірко” народився 1918 року. Родом з Дедеркал. Був призваний в радянську армію у 1940 році. Під час війни попав до німців в полон і потім втік. У 1943 році поступив в УПА. Де на даний час перебуває, не знаю.

10. Кличка “Штик”. Народився у 1905 році. Служив у Польській армії. Низького росту, чорнявий. Родом з села Горанки Кременецького району. Де на даний час перебуває, не знаю.

11. Кличка “Лиска”. Народився у 1915 році. Служив у Польській армії. Родом з села Борсуки Лановецького району. Високого росту, чорнявий. Де на даний час перебуває, не знаю.

12. Псевдо “Шашкевич”. Народився у 1910 році, звідки родом не знаю, перебував у Польській армії, середнього росту, світлий. Де на даний час перебуває, не знаю.

13. Псевдо “Найменший”. Народився у 1917 році, родом з села Кушлино, перебував у Польській армії, високого росту, темне і дуже густе волосся. Де на даний час перебуває, не знаю.

14. Псевдо “Яворина”. Народився у 1920 році, звідки родом не знаю, перебував у Польській армії, середнього росту, світле волосся. Де на даний час перебуває, не знаю.

15. Псевдо “Шпак”. Родом з східних областей України, народився у 1919 році, високого росту, широкоплечий, темноруссе волосся. На праві нозі мав відморожені пальці. Де на даний час перебуває, не знаю.

16. Псевдо “Голуб”. Родом з Шумщини, народився у 1920 році. Середнього росту, худорлявий, біляве волосся, де на даний час перебуває не знаю.

17. Псевдо “Муха”, віком 28 років, родом з села Матвіївці Дедеркальського району Тернопільської області, в ОУН з 1937 року, господарчий, вища освіта, вище-середнього росту, чорнявий, де на даний час перебуває не знаю.

18. Псевдо “Вернигора”, Бекетів Володимир Олексійович, 1917 року народження з села Малі Вікнини, освіта чотири класи, член ОУН з 1938 року, в УПА з 1943 року, командир відділення. У березні 1944 року призваний на службу в радянську армію. 26 квітня 1944 року заарештований ВКР “Смерш” ПКВО. Засуджений 15 червня 1944 року на 20 років каторжних робіт з конфіскацією майна та на 5 років позбавлення прав.

19. Псевдо “Марс”, Шевчов Володимир Прокопович, вік 45 років, лікар районного проводу ОУН, займався також підготовкою медперсоналу для УПА, родом з Плужного, Камянець — Подільської області. Тепер працює лікарем в районній лікарні в Дедеркалах.

20. Гоюк Антоніна Іванівна 1922 року народження, народилася в селі Малі Вікнини, є дружиною лікаря “Марса”, проживає разом з чоловіком. Член ОУН.

В цей час наша бригада налічувала три рої які складали одну чоту. В кожному рою нараховувалося до 12 бійців. З нашого рою було 9 хлопців з нашого району. Командиром першого рою був “Конопля” з 1928 року, середнього росту, чорнявий. Командир другого рою “Яворинка”, а третього “Штик”. Наша чота мала командира і заступника командира. Ми були розпущені у лютому 1944 року. Нам прийшов приказ щодо розпуску від командира районного проводу “Нечая”. А розпуск здійснювали “Сом”і “Нечай”. Нам повідомили при розпуску що для збору буде особливі повідомлення. А коли ми мали прийти додому, то мали організовувати на місці в своїх селах боротьбу з працівниками НКВС. Всю зброю і боєприпаси ми склали на два вози а на третій сів я, “Нечай” , “Шашкевич” та ще п’ятий, якого я не знав. Ми поїхали на Кушлини до хутора, але коло лісу я зійшов і пішов додому. Куди вони поїхали дальше я не знаю. Так я в дома перебував аж до березня. Десь на середині місяця мені переказали явитися у районний воєнкомат. Коли я прийшов туди, то мене відправили на навчальний пункт в село Воробївка. До мене прийшла мама і сказала що у ночі до дому приходив Барчук Мартин, надрайоновий комендант СБ. Він переказав мамою, щоб я йшов в підпілля, а не в радянську армію”.

У 1943 році на наших землях Тернопільщини появились радянські партизани. Керівництво партизанського руху, яке перебувало на наших теренах складалося з енкаведистів та комуністів, які були залишені на окупованих німцями земель. В кожній групі були комісари, партійні і комсомольські вожаки та своє кагебе. Вони грабували місцевих селян, забирали продукти, коні, вози, одяг. Більшість з них були мародерами, ґвалтівниками і злодіями і поводились не краще за німців. Перебуваючи на північній частині Тернопільської області, партизанське з’єднання генерала Андреєва, яке перебувало в селі Передмерка Лановецького району півтора місяця, грабувало місцеве населення, вони забирали скрині, простирадла, рядна, рушники, чоловіче і жіноче взуття та інші домашні речі. Увірвавшись до священика села Великі Вікнини (Микола Скрипник) на чолі з командиром почали наводити порядок. В цей час у священика перебувала вчителька Шумило Олена Іванівна. Командир випивший, від якого тхнуло перегаром, почав до неї приставати. Вона вирвалася і побігла до церкви де відбувалася служба Божа. Командир прибіг в церкву і розпочав стріляти по стінах церковного храму з автомата. Кулями посік бляху і хрести. Вони робили рейди у село Горанка де був спиртзавод і цей завод практично почав працювати на партизан.

Протокол допиту 28 жовтня 1944 року.

Я, уповноважений Дедеркальської НКДБ лейтенант державної безпеки Фомічов допитав в якості обвинуваченого Поліщука Микиту Йосиповича, 1920 року народження, село Малі Вікнини Дедеркальського району Тернопільської області, освіта 4 класи, член ОУН з 1937 року, син Йосипа та Антоніни Поліщуків, українець, не судимий.

“При німецькій владі у селі Горанка Кременецького району у 1943 році почав працювати спиртзавод. У листопаді 1943 року цей спирт завод взяли під свій контроль партизанське з’єднання генерала Андреєва, поставило свою охорону і забирали виготовлену продукцію для своїх потреб. Нашій військовій бригаді районне керівництво ОУН зобов’язало зробити напад. В цей час нами керував “Шуляк”. Він призначив організатором і керівником сотника “Сома”. Йому помагав “Квітка”. Цю акцію по знищенні спиртового заводу здійснили 5 січня 1944 року. Крім заводу ми спалили контору і баки, де зберігали паливо. Ми забрали дві двісті-літрові бочки спирту. Наша бригада чисельністю 28 бійців у ночі напала на завод. Там було шість охоронців, які віддали нам зброю і втекли. На заводі нікого не було і нам було сказано все знищити. Всі приміщення ми добіляли спиртом і розпалили вогонь. На чотирьох повозках ми забрали спирт, зброю, чистий папір, який був в конторі, друкарську машинку та інші речі. Після цієї операції “Шуляк” пішов від нас. А керував нами з листопада 1943 року. Наші хлопці мали багато зброї. У листопаді до мене в село Малі Вікнини приїхали районний комендант “Нечай” з “Сірком”, “Шашкевичем”, “Штиком” і “Коноплею”. Через короткий час з Шумська прибули двох чоловіків з СБ ОУН. Я їх не знав. Мені сказали організувати троє повозок і одного верхового коня. Тоді з СБ ОУН дали нам вказівку, щоб ми їхали у Вишнівецький район по зброю. Я разом з “Сагайдачним” поїхали в село Колодне і там нам дали одну малокаліберну пушку, снаряди до неї, кулемет з патронами, автомати та гвинтівки. По дорозі коли ми вже минули Вишнівецький район до нас приєдналися “Шуляк”, “Сом” і ще дев’ятеро озброєних повстанців. Ми добралися в село Загайці і там були аж чотири дні, а потім переїхали в Матвіївці Дедеркальського району. Наш загін мав дуже добре озброєння. Хлопці мали псевда “Ліщина”, “Дріт”, “Липа”, “Сосна”, “Дуб”, “Сосна”, “Клен”, “Квітка”. Звідки ці хлопці я не знав. Один з них “Ліщина” був з Великих Вікнин. Наш загін боровся з німцями, червоними партизанами і з радянською владою яка прийшла на заміну німцям. Районним проводом ОУН при створенні нашої боївки було роз’яснення яку мету ми маємо виконати. Наше завдання полягало в тому, що ми маємо боротися за створення Самостійної України, вести боротьбу з ворожими силами та радянською владою. Я вів цю боротьбу аж до самого арешту. Коли у лютому 1944 року нашу сотню розпустили. То хлопці здали зброю, але де її тримали я не знаю. В ці сотні зі мною були ще такі бійці: “Яничар”, “Зірка”, “Кропива”, “Цуцман”,“Ліщина”, “Дріт”, “Липа”, “Сосна”, “Дуб”, “Сосна”, “Клен”, “Квітка”. “Яструб”, “Гриб”, “Конопля”, “Лісовий”, “Хміль”, “Малина”, “Сніп”. Я добре знав “Снопа” -Кобець Сергій Кіндратович з мого села Малі Вікнини. Ми на початку лютого 1944 року зруйнували в селі Великі Вікнини містка, щоб червоні солдати не мали як пройти.”

(ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.