У школі вчив дітей любити Україну, і через те влада визнала його ворогом

(Спогади Козирєва Євгена Олександровича, 1912 року народження, освіта вища, вчитель, заарештований Вишневецьким РО МГБ 10 грудня 1944 року)

Мене енкаведисти привели до Вишневецької в’язниці, яка була розміщена у старому костелі. У якомусь невеликому приміщені мене записали, провели ще раз обшук і завели в камеру, що була розміщена у холодному підвальному приміщені. Там було темно так, що я декілька хвилин нікого і ніщо не бачив, тільки чув шепіт і стогін. Там вже було більше двадцяти затриманих з навколишніх сіл. На підлозі були збиті дошки, на яких напевне вночі спали полонені. Я вже знав, що тут десь в камерах перебуває арештований на пару днів раніше мене Слюсарівський Григорій Данилович. Його затримали в робочому кабінеті 22 грудня 1944 року. А може і вже його відправили до Кременця чи Тернополя. Тут помучили, по катували і віддали на муки його, другим катам. Я ще раніше чув з розмов, що тут у Вишнівці на допити викликають більше ночами. А мене заарештували після обіду. Я закінчив уроки в школі і вже збирався додому. Одягнений вийшов на двір, а тут вже мене, чекали аж четверо в цивільному, які сказали щоб я йшов з ними, бо треба щось вияснити. Люди побачили і переказали моїй дружині. А через годину зробили обшук і в дома. Все поперекидали, щось шукали, а що саме я так і не зрозумів. Переглядали літературу. Так я вчитель і книги маю, але вони шукали щось у книжках, бо перелистували всі сторінки. Були старі книги, але вони їх не цікавили. Книжок оунівських у мене не було, бо я їх в дома не тримав. Переглядали листи. Але я вже знав що у мене можуть робити обшук, бо вже заарештували Слюсарівського, тому вже все було революційне винесене і переховане з дому. Шукають і нічого знайти не можуть. Ох як вони злились, я так був радий, хоча знав що мене заберуть в катівню. А як мене вели під конвоєм. Як великого злочинця. Але і справді, я для радянської влади був великим злочинцем, бо в школі вчив дітей любити свою рідну неньку Україну, вчив рідної, материнської мови, вчив дітей бути гордими перед чужинцями-загарбниками. Вчив їх бути українцями. Ось чому я був для них ворогом. Спереду один із зброєю і позаду другий та ще двох супроводжували. А як мене затримали то вручили мені документ про мій арешт і на обшук. А потім в дома склали протокол про проведення обшуку. Я все підписав і спокійно йшов і думав про що ці вороги будуть мене питати. Але я добре вже знав, що основним злочином для них було те, що я був українцем і постійно висловлював свою любов до неньки України перед більшовиками і їхніми прихвостнями. За це мене будуть звинувачувати і вважати злочинцем. А злочин мій був в тому, що дітям прищеплював любов до рідного краю. Що виховував патріотами своєї української землі, прищеплював любов до рідної мови, до культури і наших місцевих традицій. А ці московські зайди так не любили нашого українського патріотизму. Вони вимагали, щоб ми місцеві вчителі прищеплювали українським дітям любов до московщини, до російської мови до комунізму і до безбожництва. І самий розумніший, добріший, найчесніший в світі це сталін. І в кожному класі повинен висіти його портрет, а я повісив Тараса Григоровича Шевченка і розказав дітям про нашого Кобзаря.

Ось і камера в костелі. Тут колись перебували монахи, ні це не келії де вони жили, а їхні приміщення, які більшовики переобладнали на тюрми. Під стінами положили старі дошки і тут арештанти повинні в ночі спати. Вишневецька енкаведиська тюрма де буду я перебувати, де будуть мене допитувати, де будуть мучити, бити, ламати мою думку, моє поняття, мою свідомість і пам’ять. Але чому не викликають на допити? Напевне хочуть, щоб пару днів я побачив сам, це страхіття що твориться з моїми однокамерниками. Цей страшний жах тюремних камер розповідають самі катовані арештанти, ще їхні сльози, це їхній стогін, це побитті, кровоточиві обличчя, це бачиш як після допитів приносять і кидають полоненого на землі, а він безсилий в крові навіть піднятись не може. І ще поряд холод, голод і страшні хвороби. Люди місяцями не можуть помитися і переодягнутися. Костел перетворився в катівню. Колись святе місце, а тепер, російські нецензурні слова. Ми, тут в цій катівні не люди. Нас страшно обзивають і б’ють. А принесли в камеру побитого молодого хлопця з Гнидави.. Він постійно стогнав від страшної болі та ран отриманих на допитах. І чим ми можемо помогти. Тут води майже немає щоб дати напитись. Я сидів коло одного чоловіка з села Колодно Збаразького району. А він постійно шепотів, чи сам до себе, чи до мене: “Мене так залякують”. Я навіть не запитував його, бо бачив що людина сильно так залякана. В таких камерних психологічних муках я просидів чотири дні. Тут мене майже не годували, а в туалет виводили раз на день, Їсти багатьом передавали родичі з дому. І їжею всі ділились Тут ми були як одна сім’я. Пити було обмаль. А після страшних, мученицьких допитів приходили і так хотіли пити. Тут у тюрмі казали що тримають по сто заарештованих, але багато вивозять в Кременець. Багато є слідчих, які допитують і катують. Тут є камери де тримають жінок і неповнолітніх. Моїх учнів, допитують і катують. Ще казали що є тюрма коло прокуратури і коло енкаведиської конюшні. Про це комуністи подбали. Так що страшна комуністична катівська машина по винищенню українців працює на повну силу. Тільки-що привели молодого хлопця з Гнидави. Його на допит забрали ще три дні тому, а тепер він безсилий, впав на підлогу, ні його не били. Його тримали на колінах. Він стояв в кабінеті слідчого 12 годин, а охоронці мінялись кожних чотири години, а слідчий ходив додому, поїв, віддихнув. Та марно віддихав. По так і не підписав заарештований покази, і його бідного заставили стояти ще 24 години на колінах, без сну і їжі, тільки пити дали два рази і раз завели в туалет. Не витерпів страшних мук, і підписав на себе обвинувачення, якого не робив. Тепер він вільний від допитів, скоро відправлять в Кременець, а там і суд присудить років 10 каторги. Дорога в Сибір. Чи ти винний чи не винний але ти українець і поповзеш в телятнику в страшні холодні краї. Я тут багато почув і багато побачив. На допитах по три або чотири дні не давали спати. Слідчий кричав що не маєш права спати, як розкажеш правду то тоді поспиш і водички поп’єш. А тут горло пересохло, очі запухли, язик в роті не поміщається, сказати слово тяжко. Терпиш, мучишся і головою мотаєш, ні не знаю, не був, не бачив, не підпишу. Розказували і про голод. Одному з Бутина 10 днів не давали їсти і посадили в страшну камеру. Темно, холод, сирість і стояти 18 годин і 6 можна лежати на гнилих дошках. Так три, п’ять, десять або більше днів поки не розколешся. Люди мліють, падають, потім відділють водою і знову стій поки знов втратиш свідомість. Уже втрачаєш відчуття часу, а потім вже не усвідомлюєш де ти і що з тобою роблять і що від тебе хочуть. І настає момент підпису.

Так я провів чотири дні вичікуючи допиту. Може і над мною провели також один із видів допиту. Показали всю страшну систему Вишневецької енкаведиської катівні. Це робили щоб я швидше розколовся і підписав те що вони забажають. О 23 годині в камеру зайшов черговий і викликав мене на допит. Але я пробувши в пеклі вже чотири дні був готовий до всього. Посадити посадять, але когось здати, я не здам.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВА ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ