Як комуністи на Тернопільщині спалили майже все село

14 лютого 1945 року. Село Козівка Теребовлянського району Тернопільської області. Енкаведисти проводили великомасштабні воєнізовані акції по винищенню патріотів України в навколишніх селах Теребовлянського району. Там, коло цього села, розпочався бій між вояками УПА та військовими НКВС. Ворожі сили в десять раз переважали повстанців. І постійно ворогу підходила допомога з Теребовлі. Тому місцеві повстанці змушені були відступати на Сороцьке, а потім на Ілавче та Глещиву. Відступ проходив під покровом ночі. Тому вночі, коли була глибока темрява, повстанці вирішили дати окупантам останій бій. На світанку енкаведисти почали оточувати кільцем село. Бійці УПА зустріли окупантів коло кладовища, але вони відкрили такий шалений вогонь з кулеметів, що вояки змушені були відступити в край села. Повстанці зайняли позиції по вулиці “Кінець”, та сили були нерівні. Бій тривав від світання до глибокої ночі. Енкаведистів було більше 300 солдатів, а українських повстанців більше двадцяти і до них приєдналося з десяток місцевих хлопців. Стрілянина не вщухала протягом дня. Горіла вся вулиця. Було спалено в селі коло 80-ти хат, а в окремих будинках згоріли і люди. Постріли йшли з кожного будинку, з кожного вікна. Рев худоби, ржання коней і плач дітей постійно лунали у селі. Але голосніше за все було чути постійні постріли та вибухи гранат. Все було перемішане в страшенний рев. Бій не вгавав, а енкаведисти ще сильніше ставали розлюченими. Адже все більше і більше ставало московських жертв.

Боєм повстанців керував районовий провідник Самець Степан, псевдо “Аркас”. Серед бійців особливо відзначився Оліярник Стеван ( вояка Української Дивізії “Галичина”. З під Бродів повернувся у своє село і почав воювати проти московських загарбників). Прицільний вогонь здійснювали кулеметники Татарин Гринько та Петро Смільський, які “Дихтярами” вели прицільний вогонь. Адже вони боролися не на життя, а на смерть. Ворог вів сильний вогонь не тільки по вояках УПА, а і по мирних сільських людях, що не мали де знайти захисту. Тоді ворогові попався живим Пташинський Іван. Він мав йти на службу в Червону армію, але з Теребовлянського райвоїнкомату втік і переховувався вдома. В цей злощасний день, він попався в руки майору з військкомату. Майор впізнав його і почав по-варварському бити наганом по голові. Іван впав, а тоді цей варвар-садист почав його копати ногами. Від ударів був проломлений череп. Тоді варвар дав чергу з автомата. Живим ворогові попав і Оліярник Юстин. Він непритомним лежав у палаючій стодолі. Його схопили енкаведисти і сильно знущалися, гасячи палаючі палки на його тілі. До катів попав і Гарбич Микола. Всього полягло 17-ять повстанців. Частина поранених згоріла в пожарищах. Серед них Подедворний Іван, Щоб не здатися ворогові живим, вистрілив собі у висок Оліярник Стефан. До смерті він поклав з німецького “кольта” більше двадцяти енкаведистів. Смертю героїв полягли Петро Смільський, Іван Пташинський, Іван Стечишин, Татарин Григорій.

Хоча енкаведисти мали величезну кількісну перевагу, але втрати їх були дуже великі. Коли на другий день вони почали підбирати трупи своїх солдатів, то вони ледве помістилися на три машини-полуторки, які були повно накриті брезентом. Там лягло більше 60-ти енкаведистів. Ворог бісився і тому розпочали палити на вулиці Волощина всі попід ряд житлові будинки і стодоли. Схопили живцем Смільського Миколу і живцем кинули у вогонь. Він якось зорієнтувався, відкрив у палаючій стодолі другі двері і городами втік поза палаючими будинками. Біг він весь осмалений, обгорілий, важко дихаючи від страшної московської смерті. Після цього енкаведисти підпали ще дальше будинки Петра Бойка, Сосновича Михайла та багато інших. На село нахлинула страшна монгольська орда. Так тривало до глибокої ночі. Все село і долину оповив густий туман і пекучий дим. І під прикриттям цієї страшної завіси більше десятьом повстанцям на чолі з провідником Самцем Степаном “Аркас” вдалося прорвати вороже московське кільце і вийти з оточення.

В цей час екаведистам підійшла підмога з Тернополя в кількості 200-сот солдатів. Тіла вбитих повстанців вороги поклали в ряд біля сільської читальні “Просвіти”, але у ночі українські повстанці таємно їх перенесли на кладовище і там поховали у братній могилі.

Наступного дня було свято Стрітення Господнє. А як потім назвали місцеві старші люди відбулося Криваве Стрітення. По вулицях села догоряли будинки і стодоли. Все кругом окуте димом. А село вимерло. Тільки енкаведисти, та районні комуністи ходили вулицями і випитували в людей в кого були бандерівці, скільки їх було, хто саме і де вони переховуються. Людей били, знову залякували. А через пару днів почався масовий вивіз родичів, що були зв’язані з ОУН-УПА на Сибір. Всього вивезли з села в лютому 1945 року 28 -ім сімей. Більше як 100 чоловік було кинуто у вічну Сибірську мерзлоту. Страшну жорстокість під час арешту і вивозу в Сибір проявив енкаведист, молодший лейтенант Мартинюк Євген.

Пройшли роки, але пам’ять про страшні злочини проти жителів Тенопільщини ніколи не буде забута.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ