Діти під Почаївською лаврою жебракуванням заробляють 500-600 грн. в день
Останнім часом в області немає дітей, які жебракували б на вулицях. Принаймні про це звітують відповідні служби. Під церквами, у транспорті, на вокзалах можна зустріти хіба що ромів. Але це – їхній спосіб життя і вплинути на це важко
За останні два-три роки на Тернопіллі, додає він, не натрапляли на дітей, які просили гроші на вулиці, в кафе чи біля церкви.
– Я не чув, щоб у нас діти нюхали клей, їх не витягували із теплотрас, під’їздів, – продовжує він. – Система захисту дітей, створена нині в державі, не дозволяє дитині опинитися на вулиці.
Втім, розповідає Володимир Завіша, в області були випадки втягування неповнолітніх у жебракування. Але їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Адже законодавство з такими батьками суворе. За подібне порушення їм загрожує кримінальна відповідальність.
– Діти, які зараз перебувають у нас, потрапили сюди через невиконання батьківських обов’язків, – розповідає він. – Причиною зазвичай є алкоголізм. Батьки пропивають дитячі гроші, яка їм виплачує держава.
Через жебракування у притулок останнім часом жодна дитина не потрапляла. Та й не видно таких на вулицях, додає пан Завіша. Трапляються хіба що діти-роми.
– Але вони були у всі часи. Із цим важче боротися, – каже чоловік. – У них жебракування – в крові. Вони ніколи не хотіли працювати. Зароблять, прохаючи гроші.
Маму засудили на три роки
Володимир Завіша пригадує кілька історій про жебракування дітей, які закінчилися кримінальними справами, порушеними проти батьків.
– Минулого року ми передали в прийомну родину чотирирічну Сніжану, яка жебракувала із мамою під Почаївською лаврою, – пригадує чоловік. – За втягнення дитини в в таке заняття жінку засудили на три роки позбавлення волі. Її доньку віддали у прийомну родину.
За день та дівчинка, як продовжує директор, заробляла по 500-600 грн. Гроші віддавала мамі. Дитині гроші віряни давали, адже малі діти завжди викликають жаль. А це – легкий хліб для дорослих, адже вони можуть мати дохід без особливих зусиль.
– Мама винаймала квартиру, одягали доньку, добре її годувала, – продовжує Володимир Завіша. – Жінка не відривала дитину від “виробництва”. Вона навіть одягала дівчинці памперс, аби та не відволікалася, бігаючи в туалет. Раптом приїде велика група вірян.
Ділан заробляв до 200 грн на день
Два роки тому у притулку був дворічний Ділан із Закарпаття. Мати малюка разом зі своїм співмешканцем, жителем Збаразького району, використовувала дитину для жебракування. Щодо того чоловіка правоохоронці порушили кримінальну справу за втягнення дитини у жебракування. Згодом, як пригадує пан Завіша, його засудили умовно. Хлопчика ж передали в обласний будинок дитини. Там він перебуває досі. Утім, Ділана не можні усиновити, бо його мама від нього не відреклася.
– Жінка залишилася в Тернополі, хоча не має роботи і житла, перебивається збиранням макулатури та металобрухту, – додає чоловік. – Вона часто відвідує сина, за зароблене купує дитині печиво та цукерки. Треба віддати їй належне – вона зберегла почуття материнства і хлопчик знає, що в нього є мама.
Ця жінка свідомо не забирає дитину, бо не має куди, а в дитбудинку хлопчик – у теплі, про нього дбають.
– Вона знає, що за втягнення дитини в жебракування, її чекає таке ж, як і спів жителя, тому боїться таку долю повторити, – каже директор.
Як нагадує Володимир Завіша, той хлопчик разом із мамою та її співмешканцем жив у саморобній буді, яку звели поруч із смт Великою Березовицею.
– Співмешканець просив гроші, тримаючи дитину на руках, – каже пан Завіша. – Ходив по ринках, вокзалах, стояв біля церков. Щодня вони збирали близзько 200 грн. Тож дитину добре годували. Втім, через те, що хлопчик жив у “польових умовах”, він довго боявся води, адже мама його не купала.
У Ділана, за словами директора, є артистичні здібності. Його мала і її співмешканець “видресирували” як маленького актора. Так люди кидали більше грошей. Хлопчик досі посміхається до всіх, підморгує, подає руку.
– Але саме це допомогло йому дуже легко знайти спільну мову з іншими дітьми в притулку та у дитбудинку, – підсумовує чоловік.
– Дітей рятують від вулиці
Подолати жебракування серед дітей у нашій області вдалося, каже Володимир Завіша. Мовляв, є церква, влада, служби із захисту дітей. Вони не дозволяють батькам із дітьми виходити на вулицю, аби просити милостиню.
– На дітей дають певні виплати, дорослі можуть знайти роботу, та й взагалі – вже виробилася точка зору, що просити гроші – соромно. Наша область – невелика, хтось та й дізнається, – каже він. – А також є база даних родин, які опинилися в складних життєвих обставинах. Їх тримають на обліку і контролюють. Немає такої родини, де діти були б занедбані, а дорослих за це не покарали.
Працюють кримінальна міліція у справах дітей, Служба у справах дітей, центри у справах сім’ї дітей та молоді, продовжує директор дитбудинку.
– Ми раді, що врятували дітей, які у нас є, від вулиці і не дозволили їм вийти, аби вони почали просити милостиню, – каже Володимир Завіша. – Якщо дитина йде на вулицю, то там заробляє гроші і витрачає їх на власний розсуд. На харчі йде менша частина, решта – на розваги, спиртне, цигарки, азартні ігри. Врешті дитина виростає, гроші на вулиці їй давати перестають, а хочеться спритного та цигарок. Відтак підліток йде на злочини.
Коментарі вимкнені.