Для чого Михайло Апостол піариться на житті Героїв?
Видавати чужі справи за свої – для Михайла Апостола вже стало правилом. Він частенько присвоює собі те, до чого і пальця не приклав. Згадати хоча б дорогу в Хоросткові, на яку Гута дав гроші, і на якій Апостол зробив собі піар в пресі.
Для того, щоб знову попасти у Верховну Раду Михайло Апостол не гребує нічим. У тому числі свободою і життям Героїв. Так на Покрови кандидат у народні депутати виступив перед громадою, де запевнив що він разом з друзями визволили із полону Олександра Прекурата з села Буданів, що на Теребовлянщині. Хоча, ймовірно,сам почув про це з місцевих новин вже опісля визволення.
У цьому матеріалі ми хочемо розповісти про справжніх патріотів, які насправді доклали чималих зусиль, щоб Олександр повернувся на рідну Тернопільщину.
Радісну звістку Тернопільщина отримала 13 жовтня – з полону терористів визволили Олександра Прекурата. 31 серпня чоловік після відступу з луганського аеропорту потрапив у полон. Вийшов на зв’язок 2 вересня. Разом з тернополянином знаходилося ще 12 хлопців, яких згодом усіх визволили.
Як розповідають «Погляду» волонтери, які займались цим, це було зробити дуже складно. Але завдяки патріотам це все таки вдалось.
За словами волонтерки – пані Ольги, вона дякує усій УГСПЛ (Всеукраїнська громадська організація, яка має за мету захист прав людини), а особливо “Правозахисній групі “Січ” і її засновникам Оксані Томчук, Андрію Денисенко та Дмитру Реві, які займались цим безпосередньо на протязі дуже довгого та виснажливого часу звільнення.
Волонтери розповіли, що дуже важко визволяти хлопців, походженням із Західної України, так само важко, як і і хлопців з добровольчих батальонів.
І більш активна позиція саме представництв громад західної України, можливо, мала б прискорювати питання визволення полонених. Бо в таких випадках дуже велику роль виграють саме дві дуже важливі речі – активна позиція земляків, особливо тих, хто має громадський вплив і підтримка рідних полонених. Це дуже важкі часи і для них. Часто вони опиняються не лише в стані емоційного стресу неймовірної ваги, але окрім цього, на них ведеться шалений тиск з боку терористів, людей вводять в оману, вимагаючи гроші за звільнення рідних, і тільки робота волонтерів і фахівців, які чітко розуміють, як саме відбувається процес визволення, не дає рідним наробити фатальних помилок. Були випадки, коли люди вже починали продавати своє майно, будинки, сподіваючись викупити своїх близьких, що опинились в полоні у терористів.
Ми розповіли волонтерам про те, що Народний депутат, нині кандидат у депутати ВР, Михайло Апостол, присвоїв собі їхню заслугу. Зокрема навели слова з його повідомлення про визволення Олександра Прекурата:
“у це велике свято Покрови, звільнено з полону Прекурата Олександра з Буданова , сусіднього з моїм рідним селом. Хлопець пережив полон в Краснодоні, куди було надзвичайно важко добратися, потім Луганськ і нарешті довгі дні і тижні надзвичайно складної роботи великої кількості моїх друзів закінчився.”
На що отримали щире здивування, і маленьку лекцію, як саме проходить процес визволення полонених. Що одна людина, тим більше просто волонтер чи кандидат будь куди просто не в змозі ніяким чином вирішити подібні питання, бо не має насправді і мати не може по визначенню ніяких реальних важелів впливу на подібну ситуацію. Подібні речі можливо вирішити тільки під час взаємодії державних служб, волонтерів, правозахисніків і громадських активістів. І акцентування на своїй ролі в такому процесі, як на вирішальній, щонайменше некоректне, якщо не сказати більше.”
Складається враження, що Михайло Апостол для того, щоб знову потрапити у Верховну раду, піариться на найсвятішому, що у нас є – житті наших Героїв.
Дуже вибачаюсь за “вихід з підпілля”, але от в статті “пані Ольга” – це я. Цікаві маненеври у статті описано! Я, звичайно, не М.Апостол (він примудрився першим родині повідомити про звільнення – ну, дійсно встигає всюди), ролі його не знаю у цій історії. Але і сім”я Олександра Прекурата, і вся група військових, що були звільнені разом із ним, і я (обривала телефони Правозахисної групи “Січ”), дуже вдячні Правозахисній групі “Січ” не просто за допомогу у звільненні хлопців, а за щоденне реагування на наші запити, за відтворення реальністі подій з “нашими” полоненими, за юридичну допомогу, за увагу і за людяність! Це важко пояснити, але на певному етапі з”явилось відчуття (і не тільки в мене, а і у всіх наших знайомих), що хлопців витягнуть! Так і сталось! Земний вам уклін! Особисто від мене – велика вдячність та повага Дмитру Реві! Загалом, бажаю вам успіхів! І щоб ще усіх наших військових з того пекла витягнули!