Художник Сергій Декалюк про цінності, покоління та важливість думати

Серія робіт «Радість і печаль» художника зі Збаража Сергія Декалюка про сучасні цінності. На полотнах розмірковування про те, що оточує – конфлікт поколінь, гонитва за успіхом чи то пак його ілюзією, невідповідність внутрішнього та зовнішнього. Тут багато символів статусу та його крихкості: крокодил «Лакоста», череп, зубаті крокодили, порожнє крісло.

Незабаром у тернопільській галереї «Бункермуз» відкриють виставку «Радість і печаль» і її роботи можна буде оглянути цілісно, а поки я побувала в майстерні художника й запитала його про картини, натхнення, символи та інше.

Люди та цінності

Перша виставка, що її Сергій Декалюк кілька років тому представив у «Бункермузі», називалась «І будуть люди», власне, художник каже, що основою чи не всіх його робіт є люди.

— Серія «Радість і печаль» про те, як змінюються цінності українців в умовах нинішньої плинності часу. Адже у кожного покоління свої цінності. Те, що ми цінуємо сьогодні, не може не вплинути на наше майбутнє. Привертаючи увагу до цього, я насамперед думаю про цінності сучасного українця, зокрема, молоді. Я вважаю, нам потрібно зробити все необхідне, аби люди переглянули свої цінності. Майже всі полотна написані за раз, на одному диханні. Моє мистецтво — мій щоденник — я перетворюю побачене й відчуте в графічні та живописні образи, перформативні практики. Роботи цього проекту створював під впливом емоцій, від споглядання калейдоскопу цінностей. І ці переживання дуже різні, тому серія називається «Радість і печаль».

Якщо «І будуть люди» була виставкою абстрактних робіт, то «Радість і печаль» — серія, створена на зламі абстракції та фігуративу. Художник висловлюється прочитуваними образами, проте це не буквальне змалювання дійсності.

— Останнім часом я працюю в абстракції, але кожна абстракція починається з фігуративу. Якщо мені подобається картина на стадії фігуративу, відкладаю її та берусь за абстракцію. Через деякий час повертаюсь до роботи, і, якщо мені вона мені досі цікава, то допрацьовую, а як ні — замальовую полотно абстракцією. З тих робіт, що вижили, і складатиметься виставка (сміється – А. З. ).

Сергій Декалюк часто бере участь у виставках в різних містах України. Каже, цікаво показувати свої роботи іншим. Любить спостерігати, які почуття вони викликають у глядачів. Власне, головне, аби ці емоції були. Цю експозицію йому було важливо показати у Тернополі, й особливо важливо, аби її побачила молодь, бо багато чого у цій серії саме про неї. Запитують, чому саме тернопільська молодь? Відповідає, що тут люди залишились з тими цінностями, котрі близькі йому — родина, дружба, любов.

Мажори, череп, гіроборд

Першу роботу цього циклу — диптих «Радість і печаль» Сергій Декалюк намалював рік тому, коли повернувся з пленеру. Каже, захотів створити щось подібне на те, що малював там.

— Диптих побудував на контрасті кольорів та емоцій — той контраст, який присутній у нашому житті. Роботи показують, як по-різному можна ставитись до цінностей, як змінюється ставлення до них у різні моменти.

Пан Сергій показує роботу, яку обрав для афіші – «Натюрморт із гіпсовою головою», останню в часі, ще зі свіжою фарбою.

— Я розмірковував про освіту у вищих художніх закладах. Головні об’єкти роботи — череп для малюнку, кухоль пива й велосипед — так символічно відтворив те, чому вчать, чого очікують від учнів і що потрібно в житті, й власне те, з чого складається життя студентів.

Художник показує інші полотна виставки — «Натюрморт Лакоста», де рефлексував про цінності та їх атрибути, те, як символ бренду надає ваги тому, де б він не з’явився; «Зубаті клоуни» — полотно про мажорів — тільки зачепиш їх, і з’являться «зуби» — зв’язки, родичі, понти.

— Сучасні цінності конфліктують із тими, що були колись. Так само конфліктують покоління — у них різне розуміння того, що можна й не можна. Повна назва ось цієї картини — «Вчитель, який забирає тенісний м’ячик в учня на гіроборді». Або просто «В школі». Це робота про те покоління вчителів, для яких школа це не місце, де можна бігати, галасувати чи іншим чином почувати себе вільно.

Трохи інше полотно «Присутність відсутності». Воно більше про погляд всередину. На білому просторі – схематично намальоване пусте крісло.

— Цю картину створив, коли було нудно і не дуже хотілося малювати, я пив чай та думав, як би то класно було з кимсь поспілкуватись. І намалював оце крісло.  Думаю, дивлячись на це полотно, люди зможуть уявити собі того, з ким би вони хотіли побачитись, поспілкуватись. У цій роботі є момент недомовленості і, думаю, це важливо. Адже картина має бути не ілюстрацією, а поштовхом до того, аби подумати, щось собі уявити. Думаю, кожна робота в собі щось несе. А глядач, дивлячись на неї, придумує щось своє. Зрештою, одне із завдань мистецтва – спонукати людей думати.

Працювати й чекати

Ми говоримо про працю художника – невпинну та щоденну. Сергій Декалюк каже: головне любити та робити своє.

— Не треба братись не до свого. Так, є штуки, які би ти міг робити та успішно продавати, але воно того варте? Треба вміти почекати, не поспішати. І працювати. Ніколи не знаєш, коли зійдеться все потрібне. Приміром, перші роботи Роя Ліхтенштейна були дуже схожі на твори попередників. А якось він змагався з сином, хто краще намалює Міккі Мауса. Тоді виник фірмовий стиль художника, відомий нині в усьому світі. Через те щодня треба працювати, бо не знаєш, коли прийде та ідея, риса й особливість, котра буде впізнавана, вирізнятиме й характеризуватиме тебе як художника. Чи я знайшов таку? У кожній моїй роботі є лінія. Це стосується і абстрактних, і фігуративних робіт. Іноді вона може бути не дуже явною, але, коли приглянутись, то її завжди побачиш. Якось я думав, чому саме лінія, а потім зрозумів – я ж щодня бачу у дзеркалі свої брови (сміється – А. З.).

Анна Золотнюк.

Фото авторки.

Comments are closed.