«Тварини не голосують на виборах»: зооволонтерка Людмила Чеховська про безпритульних котів, владу і війну

Зоозахист часто сприймають як справу небайдужих людей, які час від часу рятують покинутих котів чи собак. Насправді за кожною врятованою твариною стоять роки наполегливої праці, десятки складних рішень, постійна боротьба з байдужістю, недосконалим виконанням законів та браком ресурсів. Тернополянка Людмила Чеховська вже понад десять років займається захистом тварин, допомагає безпритульним котам і собакам, співпрацює з всеукраїнським рухом UAnimals та неодноразово ставала голосом тих, хто сам не може попросити про допомогу.

Про те, як змінилося ставлення українців до тварин за останнє десятиліття, чому проблема безпритульних тварин у Тернополі досі залишається актуальною, як війна вплинула на роботу зооволонтерів та чи достатньо ефективно працюють закони і правоохоронна система у сфері захисту тварин розповіла «Погляду» Людмила Чеховська.

• Розкажіть трохи про себе: де навчалися і чим займаєтеся професійно?

Моя спеціальність менеджмент з туризму, але за фахом я ніколи не працювала. На туризм я потрапила через любов до вивчення іноземних мов.  Ще під час навчання працювала репетитором з англійської і німецької мови, а після інституту впродовж року стажувалась у США консультантом з оренди житла. Коли повернулась, знайомі покликали у ІТ. Інформатика була моїм другим улюбленим предметом після англійської, тому я вирішила спробувати і ось так я вже більше 15 років працюю у цій сфері, мені це подобається і добре вдається. Починала з тестування вебсайтів, але через постійні зміни і високу конкуренцію у галузі з часом доводилось опановувати нові, в тому числі технічні навички. Зараз основним видом моєї діяльності є менеджмент веб проектів. Також коли випадає вільна хвилина (зараз таке буває рідко), я займаюсь самоосвітою і розвиваюсь у інших цікавих для мене напрямках, як от правознавство та політологія.

• Як вам вдається поєднувати основну роботу та волонтерство?

Важко. У мене є основний графік роботи, але допомога тваринам часто вносить свої корективи, і, щоб не підводити команду, доводиться працювати на вихідних або вночі, аби встигнути до дедлайнів. Доводиться балансувати між роботою, волонтерством і особистим життям, тому вільного часу насправді дуже мало.

При цьому чимало незнайомих людей або людей, які колись десь перетиналися зі мною, згадують про моє існування, коли натрапляють на тварин або мають якісь питання, що їх стосуються, і щодня назбирується чимало таких повідомлень. Через мою залученість у різні волонтерські ініціативи свого часу мій особистий номер телефону буквально пішов по руках, і в якийсь момент люди почали телефонувати мені в робочий час, як у кол-центр служби порятунку тварин, ще й таким тоном, наче я їм чимось зобов’язана.

Зараз до мене мало хто може додзвонитися, а всім, хто без дозволу роздає чужі особисті номери телефонів, я б хотіла нагадати, що це незаконно. Я не можу залишити роботу й присвятити себе повністю тваринам, інакше ми підемо по світу, і ніхто з тих, хто телефонує, не буде утримувати ні мене, ні тварин. Тому доводиться окреслювати чіткі особисті межі.

Ніхто не може розірватися між усіма тваринами. Думаю, я й так роблю більше, ніж мала б робити одна людина у свій особистий час і за власний кошт. Водночас я залюбки консультую людей письмово щодо того, як діяти в тій чи іншій ситуації, аби допомогти тварині.

А взагалі я не дуже люблю слово «волонтерство», тому що люди часто хибно його сприймають, особливо коли йдеться про зооволонтерство. Навряд чи від волонтера, який у той чи інший спосіб допомагає людям, хтось очікуватиме, що він забере цих людей до себе додому й довічно їх утримуватиме. Але, на жаль, саме так люди здебільшого сприймають волонтерів, які допомагають тваринам.

• Скільки років ви займаєтеся зоозахисною діяльністю і з чого все почалося?

Уже 10 років. Почалося все зі щоденної годівлі дикуватих безпритульних собак, щоб спробувати самотужки їх зловити та стерилізувати, оскільки міська служба відлову на той час лише годувала обіцянками й шукала виправдання, щоб не виконувати свою роботу, що фактично призводило до розростання зграй собак.

Однієї ночі двох моїх підопічних собак застрелили з мисливської рушниці просто посеред житлового кварталу. Разом із цими невинними тваринами щось померло і в мені. Думаю, це була остання наївність. Натомість народилося тверде переконання, що за справедливість потрібно боротися, а силу здатна зупинити лише інша сила.

Якщо ви думаєте, що правоохоронці зараз не завжди хочуть виконувати свої обов’язки щодо захисту тварин, то уявіть, як це було ще до посилення Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Тоді я відчула неймовірну підтримку тернополян, журналістів і деяких політиків, познайомилася з багатьма однодумцями. З багатьма з них ми й досі об’єднуємо зусилля не лише для захисту тварин, а й для іншої суспільно корисної громадської діяльності.

• Як рідні та близькі ставляться до вашої діяльності?

Підтримують і ставляться з розумінням до моєї постійної зайнятості, інколи допомагають, відвідуючи зоозахисні акції чи поширюючи інформацію. А ще більшість моїх близьких друзів і рідних подарували дім котикам, яких свого часу я забрала з вулиці.

Близькі не намагаються змінити мене чи мої принципи, переважно прийняли мій спосіб життя, який виключає експлуатацію тварин у всіх сферах життєдіяльності (їжа, розваги, косметика, одяг тощо), і це чудово.

Мене ще з дитинства називали котомамою. Мій перший котик навчив мене співпереживати тваринам. У нас був незасклений балкон на високому поверсі, і я буквально ненавиділа літо через те, що в цей час балкон був постійно відчинений. Відповідно, котик вискакував на поручень балкона і щоразу ризикував впасти та розбитися.

Я не могла нормально спати, їсти й гратися надворі, знаючи, що будь-якої миті може статися непоправне. Найгірше було те, що цим, здається, переймалася лише я — наймолодша у сім’ї. Уже в старшому віці батьки погодилися, що це було небезпечно. Але хоч наш котик і не розбився, цю тривожність я несу із собою крізь усе життя.

І я щиро не розумію людей, які сьогодні, маючи доступ до інформації про всі можливі небезпеки для тварин та способи їх уникнення, нехтують елементарними заходами безпеки.

• Чи пам’ятаєте першу тварину, якій допомогли?

У дитинстві ми з подругами часто захищали тварин від хуліганів. У більш усвідомленому віці, пригадую, нам у під’їзд підкинули вагітну кішку, і ми з мамою облаштували їй та кошенятам місце між поверхами, оскільки у нас на той час уже був кіт поважного віку.

Ми годували кошенят, доглядали за ними, обробляли їм оченята. Одне кошеня мені вдалося прилаштувати своїй подрузі, і я дуже цьому раділа, адже кішечка жила в неї як у раю. Інших котиків забрали сусіди. Їхня подальша доля мені була невідома, і я пам’ятаю, що боялася: раптом хтось із них потрапить не в такі хороші руки, як у моєї подруги.

Думаю, це було моїм першим усвідомленням того, наскільки тварини беззахисні та наскільки їхня доля залежить від людської доброти й відповідальності.

• Що за всі ці роки волонтерства змінилося найбільше — у суспільстві та у вас самій?

Однозначно, ставлення суспільства до тварин сьогодні і десять років тому — це небо і земля. Здебільшого це заслуга зоозахисників і волонтерів, а також журналістів та соціальних мереж, які дозволили показати тварин зовсім в іншому світлі: не як ресурс, сміття чи загрозу, а як живих істот, наділених інтелектом, здатних відчувати радість, страх і біль.

Люди почали більше співпереживати тваринам і замислюватися над морально-етичними аспектами ставлення до них. Завдяки ширшій суспільній підтримці вдалося домогтися посилення законодавства у сфері захисту тварин. Шкода лише, що правоохоронна система досі помітно гальмує практичне впровадження ухвалених норм, через що часто отримує негативну оцінку від суспільства.

У мені також багато що змінилося. Я чіткіше бачу причини та наслідки проблем, через які страждають і тварини, і люди. Насправді ці причини значно простіші, ніж здається більшості. Основна з них — об’єктивація тварин. Саме з неї починаються всі похідні проблеми.

• Якою ви бачите реальну ситуацію з безпритульними тваринами у Тернополі сьогодні?

Ситуація є незадовільною, враховуючи, що системна робота міської влади з регулювання чисельності безпритульних котів, а також просвітницька діяльність серед власників домашніх тварин, які є основним джерелом потрапляння тварин на вулицю, фактично ніколи не проводилися. Повномасштабна війна ще більше погіршила цю ситуацію.

Ресурси та можливості волонтерів стали ще більш обмеженими. Багато людей виїхали або продовжують виїжджати, нерідко залишаючи тварин напризволяще. Водночас безвідповідальні власники й надалі допускають появу тисяч нікому не потрібних кошенят і цуценят, не дбаючи про стерилізацію своїх тварин.

•  Чому проблема безпритульних тварин не вирішується роками? Що влада робить правильно, а що, на вашу думку, системно ігнорує?

Просто це не потрібно міській владі. Міській раді значно цікавіше вкладати кошти в бруківку і фонтани. На цьому можна і гроші списати, і люди бачать: так, краде, але ж щось робить. На тварин потрібно витрачати кошти, а вони на виборах не голосують. Про це мені цинічно ще перед минулими виборами заявляв один із представників провладної партії.

Ми подавали петиції, неодноразово зверталися до міської ради, але результат завжди був однаковий — чергова відписка. Якщо кошти на стерилізацію безпритульних собак вони ще змушені виділяти, бо це собаки і люди їх помічають та скаржаться, то щодо котів у міській раді навіть не приховують, що не збираються вкладатися в регулювання їхньої чисельності. У відповідях цинічно зазначають, що стерилізацією безпритульних котів у місті займаються волонтери за власний кошт.

Я не знаю, чи є ще десь настільки зухвала і безпринципна влада, яка дозволяє собі подібне, адже саме на органи місцевого самоврядування законодавством покладено обов’язок гуманного регулювання чисельності як собак, так і котів. Волонтери сьогодні є, а завтра їх може не бути. Вони взагалі не зобов’язані цим займатися, бо це не їхня робота. Та й самих лише зусиль волонтерів недостатньо, щоб переламати ситуацію.

Крім того, за весь час, що я займаюся захистом тварин, я не бачила жодної соціальної кампанії з просвітництва населення хоча б щодо гуманного поводження чи належного утримання тварин. Навіть на сторінках державних структур, таких як поліція чи ДСНС, регулярно можна побачити публікації про важливість залишати тваринам воду у спеку чи допомагати їм пережити морози. Але нічого подібного ви не побачите на сторінці міської ради.

Єдину публікацію з фотографією мера з котом і закликом до гуманного ставлення до тварин за всі три каденції ми побачили лише після того, як разом із колегами підняли скандал через масове закриття підвальних віконець у будинках, де проживають безпритульні коти. Тоді голови ОСББ пояснювали свої дії вказівкою з міської ради.

Якби тернополяни демонстрували масову зацікавленість у допомозі тваринам, можливо, ситуація була б іншою. Адже сама влада, схоже, не зацікавлена у вирішенні проблеми безпритульних тварин.

• Які рішення могли б найбільше змінити ситуацію в місті?

1. Соціальна просвітницька реклама про відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, а також про відповідальне їх утримання. Адже деякі люди досі бояться стерилізації та поширюють неправдиві міфи про неї.

2. Програма пільгової або безкоштовної стерилізації та чіпування домашніх тварин хоча б для окремих категорій населення — як у місті, так і в навколишніх селах. Для багатьох людей, які загалом не заперечують проти стерилізації, ця процедура залишається доволі дорогою, тому її відкладають на «кращі часи», що призводить до появи все більшої кількості нікому не потрібних тварин. Чіпування та реєстрація — це норма, до якої ми рухаємося. У країнах ЄС така практика давно запроваджена. Вона дозволяє відстежувати безвідповідальних власників, які позбуваються своїх тварин. Для України це поки що не є обов’язковою нормою, однак місто цілком може стимулювати її впровадження, пропонуючи людям пільгові умови для проведення таких процедур.

3. Програма безкоштовної стерилізації безпритульних тварин, яка зараз діє лише для собак. Навіть якщо місто не готове створити окремий стерилізаційний центр для котів і фінансувати додаткову роботу служби відлову, як мінімум можна було б укласти договори про співпрацю з кількома ветеринарними клініками. Тут хочу окремо наголосити на якості таких послуг, адже міська влада часто скеровує людей до клініки, якій надали в безоплатне користування комунальне приміщення та обладнання. Власницею цієї клініки є дружина керівника одного з міських управлінь, але якість її послуг — тема для окремої розмови.

   Також можна було б укласти договори з волонтерами та опікунами вуличних котів, як це роблять, наприклад, у сусідньому Львові, надавши їм можливість безкоштовно стерилізувати безпритульних котів. Повірте, вони самі приноситимуть тварин на стерилізацію. Саме так відбувалося під час кількох програм безкоштовної стерилізації, які ми організовували з колегами за спонсорські кошти.

4. Співпраця міської ради з правоохоронними органами щодо контролю за дотриманням громадянами законодавства у сфері захисту тварин. Це взаємовигідна співпраця. Наприклад, що більше покарань за порушення, які призводять до появи тварин на вулиці, то менше охочих порушувати закон і тим менше тварин доведеться згодом стерилізувати та вакцинувати за кошти міського бюджету.

   Наразі поліція у випадках вбивства тварини часто навіть не має можливості належним чином зберегти тіло до проведення патологоанатомічного дослідження. Через це правоохоронці або звертаються до волонтерів, або взагалі не виконують свої обов’язки належним чином, пояснюючи це тим, що приміщення поліції — не морг. Насправді це питання також мало б бути організоване міською владою. Адже покарання за жорстокість сприяє кращому дотриманню законодавства, а отже, і зменшенню кількості випадків жорстокого поводження з тваринами. Це проста логіка і, по суті, не надто великі витрати для бюджету нашого міста.

• Як повномасштабна війна змінила роботу зооволонтерів?

Війна змінила нас усіх. Якщо говорити про зооволонтерів, то хтось зосередився на допомозі тваринам у регіонах, які найбільше страждають від бойових дій, хтось вимушено прийняв до себе стільки тварин, що перебуває на межі або й поза межею виживання. Усі знають, що притулки в Україні переповнені: люди бідкаються, а влада лише розводить руками. Хтось виїхав з країни та продовжує допомагати дистанційно. Ситуації дуже різні.

Однозначно можна сказати одне: весь порятунок тварин і надалі залишається на плечах волонтерів та громадськості. І це дуже сумно.

На п’ятий рік повномасштабної війни державний апарат досі жодним чином системно не долучився до евакуації тварин із прифронтових регіонів. Більше того, дуже часто евакуаційні місії, які вивозять людей, а також прихистки, що їх приймають, досі не дозволяють брати із собою тварин. Через це страждає величезна кількість тварин, а зооволонтери змушені додатково ризикувати власними життями, щоб врятувати бодай когось.

Це трагедія, за яку нашому суспільству, сподіваюся, колись буде дуже соромно. Так не мало би бути.

• Звідки сьогодні найчастіше потрапляють тварини під вашу опіку?

Переважно це тварини з вулиці. Як правило, колишні домашні улюбленці, яких викинули напризволяще. Те, що вони раніше жили в домівках, зазвичай видно з їхньої поведінки.

Також трапляються тварини, народжені на вулиці, яких я виловлюю для стерилізації. Якщо вони соціалізуються та починають отримувати задоволення від спілкування з людьми, дуже важко повертати їх назад на вулицю. Тому я намагаюся дати їм шанс на безтурботне життя в родині.

Інша справа — дикуваті тваринки. Є тварини, яким некомфортно поруч із людьми, скільки б часу ти не витрачав на їхню соціалізацію. Таких тварин після стерилізації краще повертати на місце вилову, опікуватися ними та доглядати у звичному для них середовищі. Саме там вони почуваються щасливими, і це потрібно враховувати.

Минулого року я також прилаштувала кількох котів, яких привезли військові. Це було вкрай непросто, адже котики вже були дорослими, а деякі ще й дуже лякливими. Але здебільшого під мою опіку потрапляють саме місцеві, зраджені людьми тварини, які нічим не гірші за породистих.

До слова, у мене та моїх колег зараз є чимало тварин, які шукають люблячих і відповідальних господарів. Тож обов’язково звертайтеся. Кращих чотирилапих друзів, ніж врятовані тварини, вам не знайти!

• Наскільки складніше стало знаходити нові домівки для тварин під час війни?

Прилаштування — це, мабуть, найважча і найвідповідальніша частина порятунку тварини, адже, віддаючи її в нову родину, ви фактично визначаєте її подальшу долю. Тварина не зможе зателефонувати вам чи в поліцію і повідомити, якщо її ображатимуть або неналежно утримуватимуть.

Це завжди було непросто, а з початком повномасштабної війни стало ще складніше. Чимало людей виїхали з країни, інші, які переїхали до нас зі східних регіонів, ще не стали достатньо міцно на ноги, щоб заводити домашніх улюбленців. Багато хто не готовий брати на себе відповідальність за інше життя через невизначеність завтрашнього дня.

Інколи нам навіть здається, що людей, у яких ще немає тварин, просто не залишилося. Але водночас у групах, де безвідповідальні розведенці продають за кількасот гривень нібито породистих тварин, досі стоять шалені черги з охочих їх придбати. Насправді за такі смішні кошти, без родоводу та відповідних документів, це жодним чином не породисті тварини, а часто ще й дуже хворобливі.

Це не може не засмучувати. По-перше, у людей вистачає безвідповідальності плодити тварин навіть у такий складний для країни та волонтерів час. По-друге, держава та органи місцевого самоврядування не лише не допомагають волонтерам достатньою мірою, а й досі не мають дієвих механізмів покарання за таке «чорне» розведення тварин.

Якщо пройтися вулицями Амстердама чи Праги, можна побачити чимало людей із доглянутими та щасливими безпородними собаками на повідках. У нас же досі процвітає культ «породи», і багатьом байдуже, що тварини в притулках чи під опікою волонтерів нічим не гірші. Водночас за бізнесом із розведення та продажу тварин дуже часто стоять страждання живих істот, яких роками експлуатують як «родильні машини» заради прибутку.

• Чому жорстоке поводження — це не лише вбивство тварини?

Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» чітко визначає, що саме вважається жорстоким поводженням. Це знущання над тваринами, у тому числі безпритульними, яке спричинило їм фізичний біль, страждання, тілесні ушкодження, каліцтво або загибель; нацьковування тварин одна на одну чи на інших тварин, вчинене з хуліганських або корисливих мотивів; залишення тварин напризволяще, а також інші порушення правил утримання, поводження та транспортування тварин.

На жаль, чимало людей, а інколи навіть правоохоронців, помилково вважають, що відсутність явних тілесних ушкоджень не є жорстоким поводженням або ж що такий випадок недостатньо серйозний, якщо тварина залишилася живою. Насправді навіть самовигул тварини є порушенням правил її утримання і, по суті, формою жорстокого поводження, за яку передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу. Якщо ж тварина загинула внаслідок такого порушення правил утримання, власника мали б притягувати вже до кримінальної відповідальності.

Проблема полягає в тому, що багато людей досі не володіють достовірною інформацією про відповідальність за ті чи інші правопорушення. Ні державні структури, ні міська рада, як я вже згадувала, практично не проводять просвітницької роботи серед населення. Звісно, незнання закону не звільняє від відповідальності, але тут виникає інша проблема: правоохоронці часто не притягують до відповідальності недобросовісних власників тварин. Через це люди відчувають безкарність і продовжують порушувати закон.

Люди часто згадують, що в країнах Європи майже неможливо зустріти безпритульних тварин на вулицях. Але мало хто замислюється, яким чином цього вдалося досягти. Обов’язкова реєстрація тварин, контроль за їх утриманням та високі штрафи за порушення правил поводження творять справжні дива.

• З якими випадками порушення прав тварин ви стикаєтеся найчастіше?

Найчастіше це залишення тварин напризволяще, закриття котів у підвальних приміщеннях, а також порушення правил вигулу та утримання тварин. Сюди входить самовигул, або вигул собак без повідка, утримання собак на короткому ланцюзі без вигулу і т.д.

• Чи достатньо сьогодні працює закон про захист тварин?

Сам по собі закон не є ефективним, якщо його виконання належним чином не контролюється. Хоча законодавство у сфері захисту тварин останніми роками значно посилили, воно все ще має багато прогалин, які потребують доопрацювання.

Уже зараз зоозахисні організації працюють над оновленою редакцією Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Зокрема, пропонується вивести тварин зі статусу об’єктів, що сьогодні часто не дозволяє повною мірою захищати їхні інтереси. Проте недостатньо лише напрацювати та зареєструвати законопроєкт — для його ухвалення потрібна політична воля народних депутатів.

Втім, навіть за чинної редакції закону, яка передбачає доволі суворі покарання за жорстоке поводження з тваринами, правопорушники та злочинці не завжди, але досить часто уникають належної відповідальності з низки причин.

Ефективність будь-якого закону залежить не лише від того, наскільки якісно він прописаний, а й від активності громадян, які повідомляють про його порушення, від професійного виконання поліцією своїх обов’язків і, звісно, від справедливих судових рішень. Тобто ми можемо мати ідеальний в усіх сенсах закон, але він не працюватиме, якщо, наприклад, люди не повідомлятимуть про випадки жорстокого поводження з тваринами.

Я знаю, що багато людей розчаровані роботою правоохоронців і саме цим пояснюють своє небажання звертатися до поліції. Але, попри те, що ми з колегами подали десятки заяв із різними результатами, ми не опускаємо рук і не говоримо, що це нічого не дасть, а тому не варто навіть намагатися. Такою позицією неможливо змінити систему — навпаки, це лише робить велику послугу живодерам і тим, хто не хоче виконувати свою роботу.

У тварин немає можливості самостійно відстоювати свої права та інтереси. Тому їхній голос — це ми, люди, і саме ми повинні ставати на їхній захист.

• Як би ви оцінили роботу поліції Тернопільщини у справах про жорстоке поводження з тваринами?

Якщо оцінювати загалом, то на трієчку з мінусом. Рідко, але все ж буває, що поліцейські нас приємно дивують. Наприклад, у справі про закопаних живцем домашніх цуценят жителькою Тернополя два роки тому слідчий професійно провів досудове розслідування та скерував до суду всі необхідні докази, щоб домогтися покарання за цей злочин. Але, на жаль, цей випадок радше є винятком із правила.

У більшості випадків наша з колегами взаємодія з поліцією нагадує важкі пологи. Надто часто доводиться буквально добиватися навіть складання адміністративного протоколу. А відкриття кримінального провадження, навіть за наявності очевидних доказів злочину, майже завжди потребує значних зусиль, суспільного розголосу, а інколи й звернення до суду.

Про вилучення тварин я взагалі мовчу. Навіть коли є можливість і місце для їхнього тимчасового утримання, правоохоронці часто цього не роблять, наражаючи тварин на подальшу небезпеку. І це попри те, що закон надає працівникам поліції повноваження здійснювати тимчасове вилучення тварин, якщо їх подальше перебування в певних умовах загрожує життю чи здоров’ю.

Незаконний продаж тварин біля банку на вулиці Шептицького роками ігнорувався як міською владою, так і поліцією. Зрештою нам із колегами вдалося зафіксувати факт незаконної торгівлі та домогтися складання адміністративного протоколу за жорстоке поводження з тваринами і незаконну торгівлю. Однак вилучити тварин так і не вдалося, попри скарги керівництву та нашу готовність взяти їх на утримання.

Ми часто стикаємося з некомпетентністю та процесуальними порушеннями з боку поліції, а також із дивними поясненнями на кшталт: «Закон законом, але в нас є внутрішні розпорядження». Хоча такі розпорядження, безумовно, не можуть мати вищої юридичної сили, ніж закон.

Дуже прикро, коли поліція не використовує свої повноваження в повному обсязі, через що правопорушники уникають відповідальності. Нам дуже допомагають знання зоозахисного законодавства та Закону України «Про Національну поліцію». Але можна лише уявити, як просуваються і чи взагалі фіксуються справи про жорстоке поводження з тваринами, коли люди не знають своїх прав або не мають юридичної підтримки. Саме тому ми завжди заохочуємо громадян до самоосвіти та активного захисту своїх прав.

• Якою є роль UAnimals у Тернополі?

UAnimals підтримує захист тварин на всій території України, зокрема й у Тернополі. Уже багато років ми співпрацюємо з UAnimals на волонтерських засадах.

Якщо організації стає відомо про випадки жорстокого поводження з тваринами у Тернополі чи області, її представники звертаються до нас, а ми на місці намагаємося з’ясувати обставини та допомогти, якщо це в наших силах. Так само буває і навпаки: ми повідомляємо про локальні випадки, де потребуємо підтримки юристів, додаткових звернень чи розголосу. Одним словом, підсилюємо одне одного.

Ще до повномасштабного вторгнення ми щороку разом організовували Марші за тварин, проводили зоозахисні акції на підтримку заборони хутрових ферм і тестування на тваринах, поширювали інформаційні листівки та розміщували соціальну рекламу про гуманне поводження з тваринами на білбордах і сітілайтах. Також нам вдалося домогтися місцевої заборони на розміщення пересувних цирків із дикими та екзотичними тваринами.

Після початку повномасштабної війни фокус роботи команди UAnimals значною мірою змістився на допомогу тваринам, які постраждали від бойових дій. Водночас ми продовжуємо співпрацювати в межах наших можливостей. Команда підтримувала тварин внутрішньо переміщених осіб, час від часу евакуйовувала тварин на Тернопільщину, а у 2023 році профінансувала програму безкоштовної стерилізації безпритульних котів у Тернополі, щоб бодай частково підтримати волонтерів, на чиї плечі фактично покладено виконання функцій, які мала б забезпечувати місцева влада.

• Чи вистачає сьогодні волонтерів та ресурсів для допомоги тваринам?

Коротко — ні.

Люди, які роками займаються допомогою тваринам, переповнені підопічними, виснажені фізично, морально та фінансово. Водночас потік тварин, які потребують допомоги, залишається стабільно високим через безвідповідальність власників та недостатній контроль за дотриманням законодавства у сфері захисту тварин з боку правоохоронних органів.

У багатьох людей існує хибне враження, що тварина, забрана з вулиці чи небезпечної ситуації, уже врятована. Насправді це лише початок довгого процесу порятунку. Найскладніше у всій цій історії — знайти для тварини надійний дім.

Правда полягає в тому, що тварин значно більше, ніж людей, готових їх прихистити. Або ж вони недостатньо «породні» для людей, які женуться за породою. 🙂

Особисто я вважаю порятунок завершеним лише тоді, коли тварині вдається знайти хороший дім. В іншому випадку вона залишається у волонтера на довічному утриманні. А це вже важко назвати порятунком, адже у більшості волонтерів удома давно діють власні мініпритулки. Через це стає дедалі складніше забезпечити всіх тварин своєчасним лікуванням, якісним харчуванням та навіть просто достатньою увагою. Так не повинно бути.

Насправді кожна людина, яка робить щось корисне не для себе, а для інших, уже є волонтером. Тому кожен може долучитися до допомоги й врятувати бодай одну тварину, яка трапиться на його шляху, заручившись підтримкою та порадами більш досвідчених волонтерів.

Такі історії теж трапляються, і вони надзвичайно цінні. Вони дають тварині шанс на значно краще життя та водночас не перевантажують тих волонтерів, які вже давно самі потребують допомоги і підтримки.

• Що може зробити звичайна людина, щоб допомогти тваринам уже сьогодні?

Способів допомогти тваринам дуже багато.

• Інформаційна допомога — недооцінена, але надзвичайно важлива. Ніколи не знаєш, чиє поширення в соціальних мережах побачить саме та людина, яка подарує тварині дім.
• Практична допомога волонтерам. Хтось може гарно сфотографувати тварину, хтось — написати текст так, щоб вона швидше знайшла родину. Інші можуть створити щось власноруч, що можна розіграти або продати на благодійному аукціоні, щоб зібрати кошти на стерилізацію, вакцинацію чи обробку тварин, які перебувають під опікою волонтерів.
• Безпосередня допомога безпритульним тваринам. Можна підгодовувати тварин на вулиці, захищати їх, а також об’єднуватися з однодумцями та організовувати стерилізацію тварин у своєму дворі. Як саме це зробити і де краще провести процедуру, завжди можна порадитися з досвідченими волонтерами. Також можна подарувати дім тварині з вулиці або взяти її на тимчасову перетримку.
• Фінансова підтримка волонтерів та організацій, яким можна довіряти. Під довірою я маю на увазі не лише фінансові звіти про використання коштів, адже сьогодні намалювати можна що завгодно. Важливо бачити також продовження історій тварин, на яких збирали кошти, а не лише нескінченні публікації про критичні ситуації.

Допомога тваринам — це справді недешеве «задоволення». Є багато сумлінних волонтерів, організацій та притулків, які гостро потребують підтримки і часто виживають завдяки власним обмеженим ресурсам. Але, як і в будь-якій сфері, трапляються шахраї, які не соромляться заробляти на людській емпатії. Саме тому важливо підтримувати тих, хто справді заслуговує на довіру.

Допомога тваринам не повинна перетворюватися на бізнес, метою якого є прибуток, а не добробут тварин.