8-річний тернополянин Лев Ткачук виграв міжнародний конкурс з розробки комп’ютерних ігор

Програмував у п’ять років

— Щодо ігор — усе дуже просто, — пояснює хлопець. — Я почав грати в комп’ютерні ігри, мені сподобалося і я сам захотів створювати їх… Найважче — це програмування, але якщо ти не знаєш найновіших трендів і не враховуєш їх, ніхто не буде грати у твою гру. У світі комп’ютерних ігор також є своя мода… Я уже розробив дві гри, нині працюю над третьою. Але я не проводжу весь час за комп’ютером, а створюю ігри, коли маю настрій — для мене це заняття для душі…

— Нещодавно, наприкінці жовтня, Лев взяв участь у tech-конференції «Ukrainian Israeli Innovation Summit», що відбувалася у Києві. На форумі, присвяченому освіті та інноваціям, проводилася дискусійна панель «Young Genious», виступити на якій, власне, і запросили Лева, — розповідає мама хлопця Наталя Ткачук. — Він був наймолодшим спікером з-поміж усіх присутніх: хлопцям, які разом із ним виступали на цій же панелі юних геніїв, було 18 та 12 років. Взяв участь у панельній дискусії “Little Big Shots: Young Geniuses Changing the World”, де англійською мовою говорив на зовсім недитячі теми з приводу покращення системи освіти, необхідності грати в комп’ютерні ігри і поділився своїм баченням майбутнього. Узагалі дуже приємно було, що на такому дорослому форумі захотіли почути думку дітей — що вони думають про сучасну систему освіти, про IT-сферу і про актуальність того, що вони вивчають у школі.

— У школах нині не вистачає навчань кодування, — зазначає Лев Ткачук. — А сьогодні це дуже важливе і актуальне вміння. Я мрію розробити робота, який би допомагав людям. Це був би повністю віртуальний персонаж, який у жодному разі не міг би нікому зашкодити, а тільки радив та підказував, допомагав ставати кращими.

— Те, що нинішні діти з ґаджетами на «ти» чи не з народження, не є злом, — каже пані Наталя. — Діти з покоління «Альфа» уже не уявляють собі життя без смартфона і забирати або забороняти їм ґаджети немає сенсу… Інша річ, що нам як дорослим треба стежити, який контент вони споживають і постаратися перевести просте споживання контенту у творення, повернути це у продуктивне русло. Пояснити дитині, що ось вона пограла в гру, і це цікаво, але ж вона і сама може створити щось таке ж цікаве…

Ми з чоловіком самі айтішники, і все починалося з того, що Лев бачив нашу роботу і нашу сферу захоплень і сам зацікавився й захопився. Я розуміла, що Лев буде жити у світі IT і що йому потрібно отримати якісну освіту у цій сфері. Ми йому допомагали, показували, що і до чого, і як результат — у п’ять років син уже самостійно програмував. Лев дорослішав, інструменти програмування, які він опановував, ставали складнішими, а його можливості — значно більшими…

Не знайшовши школи для сина… заснувала «ThinkGlobal» у Тернополі

— Коли ми шукали школу для Лева, найперше хотіли, аби навчальний заклад робив акцент на формуванні успішної особистості — розвитку навичок, які потрібні у сучасному світі, а не тільки на академічних знаннях, — каже Наталя Ткачук. — У Тернополі ми таку школу не знайшли, тож я почала шукати школу у Києві. Свій вибір я зупинила на школі ThinkGlobal, тому що її концепція є дуже близькою мені за цінностями. Перший рік Лев був на хоумскулінгу. Наступного року ми з кількома партнерами познайомилися із засновником школи ThinkGlobal у Києві і відкрили таку школу в Тернополі, а я стала її очільницею. За рік у нас в Тернополі відкрилося уже дві школи ThinkGlobal.

Виховання дітей — це постійна праця. Насамперед — над собою! Як гласить відомий вислів: не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожими на вас, виховуйте себе… Якщо дитина чимось зацікавилася, можна віддати її на курси, а можна показати власний приклад – навіть якщо вам разом з дитиною доведеться опановувати нову для себе дисципліну і починати усе з нуля.

Леву подобається програмування, йому це цікаво і він шукає щоразу нові можливості розвиватися і вчитися у цій сфері. Так, цього літа ми разом із Левом були у Сінгапурі в освітньому таборі, він вивчав там програмування дронів і був від цього у захопленні! Разом зі своєю групою він робив презентацію проєкту і їхня команда впоралася на відмінно.

Ми часто буваємо в освітніх кемпах, беремо сина з собою, коли їздимо на IT-конференції або змагання з бігу, яким я займаюся. Ще з тримісячного віку ми беремо його з собою у подорожі, цим ми розширюємо його світогляд.

Удома друга мова — англійська

— Англійською Лев заговорив майже відразу після того, як почав розмовляти, — говорить мама хлопчика. — Річ у тому, що увесь контент, який ми йому дозволяємо переглядати, — ігри чи мультфільми, всуціль англомовний. І саме за рахунок цього у нього гарна вимова і він знає й використовує часи та ідіоми, які чув у мультфільмах. «Якщо я хочу, аби батьки включили той чи інший мультик, я маю попросити їх про це англійською, — каже Лев. — А ще раз у тиждень удома ми всі говоримо тільки англійською…»

— Два роки тому Лев подавався на міжнародний конкурс «World Kids League Indie Prize» — перший рік він зайняв третє місце, а торік став переможцем, — розповідає пані Наталя. — Щоправда, на жаль, до Америки на нагородження не потрапив — у нього на той час саме закінчилася віза, ми не встигли її поновити, і свою нагороду він отримав заочно. Для того, аби брати участь у міжнародних конкурсах, не обов’язково виїжджати з дому: досить знати англійську і мати бажання навчатися.

Власне, хочеться донести ідею, що навіть будучи маленьким тернопільським хлопчиком, в сучасному глобалізованому світі ти маєш такі ж можливості, як і діти в Америці та Сінгапурі. Можливо, не маєш усіх тих умов, але можливості маєш…

Лев досить особлива дитина і разом із тим звичайний восьмирічний хлопчик. Не боюся, що син стане «білою вороною», бо, як на мене, саме ті люди, котрі вміють вийти за рамки, мислити поза стандартами і піти проти течії, і стають рушіями змін у суспільстві. Коли Лев сказав – хочу пофарбувати волосся у синій колір, я відповіла — так, якщо ти впевнений, що ти цього хочеш. До цього у нього був помаранчевий колір волосся. Хай буде, чого б ні? Це його рішення. Деколи доводиться стикатися з певним нерозумінням чужих людей, але це його вибір, йому так подобається і він з дитинства вчиться свій вибір захищати…

— Я люблю і рухливі ігри надворі, і комп’ютерні ігри, а ще ми разом з однокласниками спільно робимо багато проєктів, — каже Лев. — У школі мені найбільше подобаються математика, інженерія та комп’ютерні науки, також я ходив та ходжу на багато різноманітних гуртків — джиу-джитсу, брейк-данс, акробатику, конструювання з «Леґо», школу усного рахунку Соробан…

Ким я бачу себе в майбутньому? Звичайно ж, розробником і випробовувачем комп’ютерних ігор!