Герої України: “Він буде моїми крилами, а я буду його очима” – вдова найкращого льотчика ударної авіації Олександра Корпана

Народився і виріс Олександр у Севастополі, в родині військових. 8 вересня йому мало виповнитись 28 років. Захищаючи рідну землю, 27-річний офіцер знищив понад сотню одиниць ворожої бойової техніки. За особисту мужність і героїзм посмертно нагороджений званням “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

Еспресо розповість про льотчика, який понад усе любив небеса і пожертвував власним життям заради своїх побратимів і цивільних українців. 

Після окупації Криму в рідне місто не повертався

Олександр Корпан з дитинства любив літати. Виростав у військовій сім’ї – його батько 32 роки був борттехніком. Сам Олександр вже з 9 класу вступив у Севастопольський військово-морський ліцей, а згодом у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Мама, пані Ніна пригадує, що син востаннє вдома в Севастополі був ще в 2014 році.

Олександр Корпан з мамою

“Для нас 2014 рік взагалі був суцільним жахом. Того року, 9 січня Сашко поїхав з дому, коли був на канікулах, і більше вже не повертався. Це була травма і для нього, і для родичів”, – розповідає жінка. 

В дитинстві Сашко навчився плавати вже в 6 років і почував себе у воді, наче дельфін. Також багато працював з батьком на городі. Мама ж прививала синові любов до мистецтва. Грав на піаніно, хоч і неохоче про це пригадував. Дружина Олександра Юлія каже, що як його не просила, він не погоджувався виконати жодної мелодії, навіть на їхньому весіллі.

“Було піаніно і я дуже просила його зіграти. А він мені відповів: “Нізащо! Я нізащо більше не сяду за піаніно”. Ніколи не погоджувався, як я не просила. Але в усьому іншому ми завжди знаходили спільну мову. Все разом планували. Хоч мало прожили разом, лише два роки, але в нас багато чого виходило. Завжди йшли до якоїсь мети. Він, бувало, напише список, що ми маємо зробити, і питає: “А, як то ми це встигнемо?”. А я завжди казала, що зробимо і все буде добре. Так і виходило – досягали успіху, тішились, що нам все вдається. Але війна розбила наші мрії” – зі сльозами говорить жінка.

Юлія втікає від війни вже вдруге. Раніше, до 2014 року, жила в Донецькій області. Після нападу Росії приїхала до Харкова, де й познайомитись з майбутнім чоловіком. Каже, що Олександр одразу підкорив її своєю рішучістю.

“Вперше зустрілись у 2017 році. Було все дуже гарно, зараз це такі теплі спогади. Він підкорив мене рішучістю і мужністю. Ще й красень зі смаком в усьому! Я поспішала на перше побачення, а він прийшов з однією трояндочкою в целофані. Як це побачила, одразу хотіла повертатись назад. Але ми з’ясували, що він теж такого не любить, це продавець замотала її в целофан, бо був сильний вітер. Сашко сказав, що ця квітка виглядає “так собі”, а я відповіла, “не те слово”. Отак ми з цього в нашій сім’ї весь час жартували, це як мем був вже. Потім ще під дощ потрапили. Він мене захищав від дощу і вітру, і від павуків, яких я дуже боюсь. Наше перше побачення було для мене вражаючим, вже і тоді він був для мене героєм”, –  зізнається Юлія. 

Дружина каже, що Сашко мав чудове почуття гумору, дуже любив жартувати. А мама Ніна пригадує, як тато йому казав: “От, Сашко, виростеш, буде кому нам води подати. А він виносить стакан і каже “Пийте зараз”.

Мрії про малюка розбила війна

Про роботу Олександр Корпан розповідав мало, дружина до цього ставитися з розумінням. Загрозу повномасштабного вторгнення обговорювали, але Юлія не мав уявлення, наскільки все буде серйозно.

“Перед початком війни ми розмовляли телефоном і він мені сказав на всякий випадок скласти тривожну валізу. Я спершу сприйняла, як жарт, але як дружина військового зібрала в сумку найнеобхідніші речі. А вже о 4 годині прогримів вибух. Зрозуміла, що почалась війна. Жили ми на той час в Миколаєві. Я чітко знаю, що це таке, бо у 2014 році доводилось виїхати з окупованих територій. Після вибухів подзвонила чоловікові, телефон був вимкнений. Згодом віддзвонив і повідомив, що Росія напала на Україну, щоб я виїжджала. Я страшенно не хотіла нікуди їхати і його покидати, але чоловік наполягав. На війну його так і не провела”, – додає Юля. 

Подружжя не встигло народити дітей, але завжди мріяло про малюка. Юлія Корпан пригадує, як покійний чоловік хотів, щоб їхня дитина народилась восени. 

“Сьогодні, в день його народження, ми мали дивитись не на портрет на його могилі, а тішитись моїй вагітності, чи народженню дитини”, – каже жінка.

Загинув сам, щоб врятувати інших

Загинув Олександр Корпан 2 березня, під час повернення з чергового бойового вильоту. Здійснив справжній подвиг, відвівши охоплений полум’ям літак від аеродрому й ціною власного життя врятував життя побратимів і багатьох цивільних мешканців Старокостянтинова.

“Була загроза ракетного удару і хлопці підіймали літаки в повітря. Вони всі були завантажені боєприпасами й пальним. Що трапилось, я не знаю, але літак загорівся. Замість того, щоб Саші катапультуватися і врятувати своє життя, він врятував життя інших людей. Якби літак туди впав, загинуло б багато людей. Я більш ніж впевнена, що він морально б не зміг з цим змиритись. Тому прийняв рішення справжнього воїна – врятував їх, але загинув сам. Ми розуміємо і приймаємо його вибір, але нам від цього не легше. Це велика втрата, бо він був прекрасною людиною”.

Олександр Корпан товаришував з іншим українським героєм-льотчиком Олександром Кукурбую, який також героїчно загинув у бою з російськими окупантами. Дружина Юлія зізнається, що, попри розпач, який відчуває після смерті чоловіка, навчилась у нього стійкості й мужності, що допомагає їй зараз витримати увесь біль.

“Мене тримає те, що я весь час щось роблю. Це можуть бути дуже важливі справи, а бувають дрібні. Намагаюсь жити, переживаю за батьків, стараюсь допомогти тим, хто цього потребує. Роблю це заради Сашка, бо знаю, що він це бачить. Він буде моїми крилами, а я буду його очима”, – каже вдова.

Похований Олександр Корпан на Тернопільщині у місті Підгайці, поряд з могилами свої рідних. Мама Олександра – пані Ніна – розповідає, що у 2018 році прах батька відвезла похоронити на батьківщину. Після загибелі сина, вирішили там само поховати і його.

За життя Олександр Корпан був нагороджений відомчими відзнаками, серед яких пам’ятний нагрудний знак командувача Повітряних сил ЗСУ “Майстерність, честь, відвага”, почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України “За досягнення у військовій службі”, медаль “10 років сумлінної служби”.