Ірина Кошелінська голкою і ниткою відтворює ретросвітлини Тернополя

Тернополянка потрапила у книгу рекордів Тернополя як авторка найбільшої колекції вишитих картин про Тернопіль. Вже понад п’ять років тернополянка вміло переносить зображення із фото на полотно, ретельно підбирає кольори, аби відтворити особливу красу і настрій старовинних храмів, замків і вуличок. Часто роботи майстрині плутають з фото – настільки точно вона відтворює зображення. Якщо ж дивитися на полотна здалеку, то зображення стає об’ємним і з’являється так званий 3-д ефект. Тернополянка зізнається, стати рекордсменкою не сподівалася, але дуже радіє, що її творчістю цікавляться, що така кропітка справа не даремна і людям її роботи до душі, – пише Наш День.

За фахом Ірина Кошелінська – інженер-механік, змалку любила точні науки. Сьогодні ж не уявляє життя без вишивки – це її улюблене заняття і справжня віддушина. Свого часу ця справа стала для пані Ірини справжнім порятунком від депресії. Коли захворів батько, вона весь час піклувалася про нього. Потрібно було чергувати біля його ліжка і вдень, і вночі. Аби не заснути, бралася за вишивання. Це дуже відволікало і допомогло пережити цей важкий період.

– Коли тато побачив парафіяльний костел, який я вишивала, йому сподобалася моя ідея, – розповідає майстриня. – Він ще застав цю красиву будівлю у нашому місті. Каже, його ще можна було відреставрувати після вибуху. Але хіба радянська влада могла допустити, щоб посеред міста стояв храм. Коли ж підривали його, то люди дуже плакали, молилися, ставали на коліна.

Одну за одною Ірина Кошелінська знаходила старовинні фото, завантажувала їх у спеціальну програму, яка перетворює їх у схему для вишивки, і вишивала. Спершу над однією картиною працювала 3-4 місяці. Зараз цей час скоротився майже удвічі.

– Дуже багато красивих будівель у нашому місті знищили, – із смутком каже жінка. – У дитинстві нам про це не розповідали, на жаль. Зруйнований костел єзуїтів, синагога, парафіяльний костел. На щастя, зберігся Катедральний собор. Я розшукую старі фото кінця 19 – початку 20 століття. Місто на них має особливий шарм і привабливість. Стараюся обрати найцікавіші кадри, а ще дізнатися історію кожної будівлі, почути розповіді старожилів про неї.

На перший погляд картини нагадують звичайні фото. Але коли глянути ближче, видно акуратні хрестики. І хоч здається, що картини чорно-білі, насправді зображення має більше десятка відтінків.

– При створенні схеми програма підбирає кольори, але я часто їх змінюю, адже хочу, щоб всі роботи були в одному стилі, – додає пані Ірина. – На кожній картині використовую від 12 до 16 відтінків. Їх так потрібно підібрати, щоб вони відтворили атмосферу давнини. Це чорно-білий монохром із зеленим відтінком. На перший погляд не видно, але я використовую сірий, коричневий, зелений, білий, блакитний тони. Інколи навіть потрібно брати дві нитки різних кольорів, щоб передати цей перехід.

Пані Ірина із захопленням розповідає історію кожної будівлі, яку вона вишила – від пошуку фото до клопітливого підбору ниток, відображення найдрібніших деталей – пору дня, погоду, одяг.

Зараз пані Ірина вишиває фото будинка на бульварі Тараса Шевченка, 2 який розташована відразу навпроти 5-ї школи. Знала його старе фото. Розповідає, колись він був двоповерховий, а згодом добудували третій поверх. На фото він виглядає значно краще, аніж сьогодні.

Вишиває Ірина Кошелінська також історичні місця Тернопільщини. Серед робіт є костел у Байківцях, Вишнівецький палац, Бернардинський костел у Збаражі.

Всього у її доробку 21 картина. А мріє їх вишити щонайменше сотню. Сьогодні картини майстрині можна побачити у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля», що на вулиці Івана Франка.

Тимофій ВИГОНЯЙЛО.