Артур Кан: «Тернопіль – місто з найбільшою кількістю спортзалів на душу населення»

Автор цього інтерв’ю належить до категорії осіб, яких у кулуарах називають «підсніжниками» –  люди, які з приходом весни вирішують податися у спортзал, щоб за місяць (!) напрацювати «кубіковий прес», «біцак» і теде, аби у пляжний сезон зверхньо «грати м’язами». Словом, з тих наївних я. Від січня по березень цього року стала кандидатом у майстри «хатнього спорту» – як виявилося це був марно потрачений час на неправильно виконані вправи без результату. З часу мого приходу в один із тренажерних залів Файного міста, репутація якого не потребує особливої реклами (хто раз там був – в інший вже не піде), минуло два з кусочком місяця. За цей термін уявлення про спорт змінилося кардинально. Мабуть, тому, що пощастило з тренером. Мало того, що він –чемпіон України з жиму лежачи за версією UPO-2012 (вагова категорія – 100 кг),  срібний призер Україниз жиму лежачи у 2013 році, чемпіон України з пауерліфтингу за версією WPC-2013. Плюс: дуже терпляча людина – N-кількість разів пояснювати одну і ту ж вправу без прояву нервів, це сильно!:) Ну от, за ті два місяці занять, переконалася, що на шквал моїх запитань відповідає людина, яка знає сферу спорту в переконливому сенсі – Артур Кан.

         – Артуре, розкажи, будь ласка, з чого почалася твоя спортивна кар’єра? Адже за освітою ти – юрист.

         – Коли мені було 12 років, ми з друзями почали відвідувати спортзал. Заняття у тренажерному залі містять кілька напрямків для фізичного розвитку: армреслінг, бодіфітнес, бодібілдинг, пауерліфтинг, кросфіт тощо. З часом обрав пауерліфтинг (базові вправи – присідання, жим, тяга) – це дуже молодий вид спорту в Тернополі, значного поширення набув у нас років десять тому. З часом почав брати участь у змаганнях.Перші досягнення здобув після чотирьох років занять. У старшому віці зацікавився бодібілдингом – читав фахову спортивну літературу, дивитися тематичні відеосюжети в інтернеті. Хоч ніколи не виступав у змаганнях з цього виду, бодібілдинг найближчий до душі.

         – Який напрям спорту, що стосується тренажерного залу, останнім часом найпоширеніший у Тернополі?

– Тернопіль – місто в Україні з найбільшою кількістю тренажерних залів (близько 40) на душу населення. 3-5% від усього контингенту, що займається спортом, обирають пауерліфтинг, бодібілдинг для занять на професійному рівні. Решта просто ходить у зал без особливого напрямку в заняттях – підтримувати форму або для здоров’я.

– Чи можна стверджувати, що спорт сьогодні «в тренді» серед тернополян?

– Так. Особливо в останні чотири роки.

– Спорт – насправді дороге задоволення.

– Більшість у спорті бачить тільки кінцевий результат. Насправді не все так просто. У сучасній економічній ситуації в Україні дуже важко правильно слідкувати за здоров’ям – курс долара впливає і на спроможність занять спортом: відповідне харчування, заняття у тренажерному залі, спортивний одяг та інші аксесуари дорогі. У сфері спорту України кошти – перша проблема, друга – вільний час, третя – психологія. Щоб досягти великих результатів і показати все, на що здатен твій організм, треба не працювати на роботі, нервово не напружуватися, тільки: їсти, спати і займатися. Так роблять, приміром, у США.

– Коли почалася твоя кар’єра тренера?

– Досить недавно. Раніше ніколи не вважав, що можу бути тренером. Однак, спілкування з людьми, які тільки починають свій шлях у спорті, дало зрозуміти, що можу допомогти їм порадами, показати, як робити вправи правильно, на що звертати вагу. Вдалий приклад, як бути хорошим тренером, свого часу показав мені мій тренер – Сергій Крамар. Зараз треную близько 80 людей. Вдячний АОЦ «Каруна» в Тернополі за можливість розвиватися у напрямку тренерства.

– Є багато людей, які з об’єктивних причин не можуть відвідувати тренажерний зал, відтак вдаються до «хатнього спорту». По телебаченню часто можна зустріти оптимістичні поради «фахівців» на кшталт: «Всього 15 хвилин у день з цією вправою і через місяць Ви будете в ідеальній формі!». На який результат можна розраховувати в таких умовах?

– Якби «хатній спорт» був би справді ефективний, українці давно ходили б з ідеальними формами. Не буду казати, що це зовсім безрезультатно, краще вже так, ніж ніяк. Але, щоб з часом побачити у дзеркалі зміни на краще, таких занять мало. Я скептично ставлюся до загальних порад, як стільки-то хвилин бігу, стільки-то разів пресу. Дивитися, як хтось робить вправу, і навчитися її самому – зовсім різні речі. Спочатку у 100% випадках нові вправи люди виконуютьнеправильно.

– Як експлуататор «хатнього спорту» зі стажем у два місяці, переконалася: можна якусь вправу робити дуже багато разів, але, якщо вона виконується неправильно – всі зусилля даремні. Як і було у моєму випадку. 

– Насамперед, людина повинна чітко вирішити, для чого вона займається спортом взагалі. Якщо мета «високого польоту» – без відповідних засобів вдома результативно працювати неможливо. Дехто робить фізкультуру, щоб заспокоїте себе, наче працює зі своїми дефектами. Спочатку треба навчитися у когось, хто знає толк, як робити вправи самостійно. Після цього можна починати працювати на розвиток організму, відтак, розраховувати на результат.

– Незабаром стартує пляжний сезон. Коли найкраще починати готуватися до нього?

– Якщо починати з нинішнього травня, можна встигнути підготуватися до пляжного сезону-2016 (усміхається – ред.). Спорт вимагає років тренувань, кожен м’яз потребує тривалого часу роботи на ним. Саме тут дуже важливо не розчаруватися у, скажімо, перші півроку занять, коли ще не бачиш видимого результату, а працювати і працювати. Швидко кидають спорт так звані «підсніжники», яких є два види: одні приходять перший раз на початку весни і претендують на результат за два місяці, другі – приходять щороку перед початком пляжного сезону. Як правило, вони ні з ким не консультуються, роблять все на свій сумнівний розсуд.

– Насправді є ще й третій вид «підсніжників» – ті, що приходять з великим ентузіазмом, роблять значний об’єм тренувань, а на другий день через «крепатуру» вирішують припинити заняття.

– Базова річ, яку треба знати кожному – на повторне заняття треба приходити на наступний чи через день, це врятує від болю після чергових занять у дальшому.

– Якби Шекспір жив у наш час, він обов’язково доповнив би своє знамените питання: «Бути чи не бути… сухому протеїну в харчуванні спортсменів»? Щоб ти йому відповів? Адже багато хто побоюється вживати його, вважаючи це шкідливою хімією.

– Я вживаю протеїн уже 10 років, жодних проблем для здоров’я він мені не створив. Протеїн – це те ж саме, що й білок. Українці, побоюючись іноземного слова, додають звичайному необхідному щоденному складнику раціону міфічного значення. Вживання протеїну не дають якихось додаткових відчуттів, не змінюють роботу організму. Це всього лише – необхідний щоденний елемент раціону для відновлення м’язової тканини людини, яка багато фізично працює. У звичайній їжі для мене замало білка, хоч і їм по шість разів на день за строгим меню. Тому без протеїнового коктейлю (велика кількість білка і низький рівень калорій) ніяк. Поширений серед спортсменів ігейнер – вуглеводи з більшою кількістю калорій. Від нього швидше поправляються. Адже в спорті є сезон «набирання маси» (від середини осені до весни) і так звана «сушка» – виведення води і жиру з організму (від весни до осені). Професійні спортсмени можуть чергувати ці періоди кілька разів у рік. Під час набору маси займатися потрібно так само багато, їсти більше калорійної їжі. До «сушки» потрібно підходити у максимально допустимій великій вазі.

– Серед контингенту, який відвідує тренажерні зали Тернополя, часто можна зустріти представників різних народів – афроамериканців, арабів, поляків, французів. Чи можна простежити у них відмінність у підходах до тренувань?

– Представники негроїдної раси до занять спортом, згідно з генетичною будовою тіла, влаштовані найкраще. На мій погляд, на другому місці – араби, на останньому – слов’яни. Але, все-таки, у тренуваннях усе найбільше залежить від індивідуального підходу, ніж менталітету. У залі можна зустріти людей, які приходять просто відбути час, дехто – для селфі, інші – жорстоко «пахати» на результат.

– Як щодо різниці в підходах до спорту між жінками і чоловіками?

– Якщо взяти статистику нашого тренажерного залу, за кількістю відвідувань жінки і чоловікина рівних – 50-на-50. Але серйозніше до спорту ставляться, все-таки, чоловіки. Серед жінок в Україні ще не усвідомлена істина – завдяки спорту можна виглядати круто у будь-якому віці і за будь-якої ваги. 95% дівчат зазвичай хочуть скинути, на їх думку, зайву вагу. Завжди намагаюсь переконати їх, що акцентувати треба не на вазі, а на пропорціях.

– Щоб досягти результату, яка оптимальна кількість занять у тренажерному залі на тиждень?

– Не менше трьох разів. Однак, і три – замало, щоб досягти бажаного результату, це ще не спорт, а лише «фізкультура».

– А що тоді означає поняття власне «спорту»?

–Спорт – зовсім інше: це – коли відчуваєш задоволення від болю у м’язах, коли тренуєшся; правильне виконання вправ; певний стиль життя, який передбачає строгий раціон їжі, багато тренувань, правильний відпочинок…

P.S. Звітую про два місяці занять спортом у режимі тричі на тиждень по три години: кубіків на животі нема, біцака теж. Втім, значно підтягнулись м’язи, майже навчилась правильно присідати;), покращилося дихання, втратила об’єм у талії, рівніше почала тримати спину.

І – панове, за будь-яких незрозумілих обставин, єдино правильним рішенням є: качати булки!:)

Розмовляла Ірина ЮРКО.