Обличчя Тернополя: “Хто не дивиться вперед, той залишається позаду”, – Віктор Козелко

«Погляд» розпочинає проект «Обличчя Тернополя». Ми будемо розповідати про людей, які живуть у файному місті, про їх життя, мрії.

Отож, знайомтесь Віктор Козелко.

Мене звати Віктор Козелко. Народився у файному місті Тернополі, місті квітів і каштанів. Я люблю ТЗОШ №20, у якій навчався, щиро вдячний класному керівникові Запорожець Галині Василівні, яка навчила любити людей, цінувати дружбу і показала нам інший світ, де живуть діти покинуті батьками (дитячий будинок на масиві “Сонячний” над яким ми брали шефство). Саме там щемить серце і кричить душа. І я розумію, який я щасливий, що маю сім’ю.

Чим я займаюсь у своїх 20 років? Я студент 4 курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету, а також паралельно навчаюся в Національній академії внутрішніх справ за тією самої спеціальністю.
Мені цікаво приймати участь у студентському житті, у житті нашого міста, нашої громади. Моє кредо – хто не дивиться вперед, залишається позаду.

Я багато працюю, читаю, вдосконалююсь. На першому курсі я разом з одногрупником відновили юридичну клініку при Галицькому інституті ім. В.Чорновола (там я встиг провчитися два курсу до його закриття) і надавали безкоштовні юридичні консультація для незахищених верств населення. Також саме на першому курсі я почав займатися громадською діяльністю. Спочатку створив і очолив локальний осередок Ліги студентів Асоціації правників України, а згодом в кінці другого курсу очолив Тернопільський обласний осередок цієї організації. Це дало мені можливість познайомитись з цікавими, розумними студентами-правниками різних міст України і юристами-практиками. І тоді я зрозумів, скільки багато мені потрібно ще навчитись, пізнати і зрозуміти.

З часом в мене виникло бажання перевести всі свої теоретичні знання на практичну площину, після чого я почав попри навчання займатися практичною діяльністю, спочатку на справах рідних, знайомих, друзів, які вірили у мене. Потім почав допомагати іншим людям.

На даний момент займаю активну громадську позицію – є заступником голови Координаційної ради молодих юристів при Головному управлінні юстиції Тернопільської області. та виконавчим директором громадської організації «Файне місто».

Я займаюсь у своєму житті всім, що є цікавим, на що не шкода тратити свій час. Навчався у «Школі громадської активності», був засновником проекту «Я студент і вимагаю змін».
Я не боюся мріяти, взлітати і падати…. Страшно загубитись в натовпі і прожити життя даремно. Мене лякає байдужість, пасивність молоді та їхнє не бажання змінити себе, своє життя…

У вільний час подорожую, спілкуюсь з друзями, люблю швидку їзду. Маю страх, що не встигну втілити усі задуми. Важко пережив втрату друга Тараса, тому боюсь смерті близьких. Вмію і точно знаю, що потрібно вчасно попросити вибачення у рідних, вони не хочуть мене змінити, сприймають таким яким я є. Знаю, падати боляче, але набагато складніше не вміти визнавати своїх помилок, підніматись з колін і продовжувати іти вперед.

Люблю життя, за яке завдячую батькам, люблю рідне місто і людей, які там проживають. Закоханий у тишу вулиць, наше озеро, кафешки в центрі міста, наші дивовижні парки, місця, де я провів своє дитинство. Коли я був малим, в мене була можливість переїхати жити і вчитись за кордон, але я зараз ні скільки не жалію про прийняте рішення. Я горджуся тим, що українець, що живу на Україні для якої хочу ще так багато зробити…

Я також, як і всі маю свою мрію, нажаль вона в мене можливо з одного боку банальна, але це моя мрія. Я мрію стати успішним юристом, завести сім’ю, для жінки своєї стати зразковим чоловіком, для дітей – зразковим батьком, а для батьків – чудовим сином, які б мною пишалися.

Бажаю тернополянам любити, поважати своє місто і при будь-яких життєвих обставинах ніколи не втрачати оптимізму.

Я не вірю, що без зусиль, знань, наполегливості і великого бажання можна чогось досягнути в житі. Знаю точно, той хто стукає, тому відкриваються будь-які двері. Я не вірю в прикмети – лише в Бога і власні сили.