Обличчя Тернополя: Віта Вибухова щодня намагається привідкрити бодай на сантиметр двері щастя і задоволення

Привіт усім мешканцям ще сонячного і літнього Тернополя. Не знаю чи заслуговую писати сюди і виокремлювати себе із тисячів тернополян, але все ж напишу.
На сьогоднішній день мені всього 17 років, але у моє життя уже давно ввірвались пригоди.
Я обожнюю нові враження, авантюри, подорожі, мистецтво, психологію і людей. Мабуть все ж таки люди ключові у цьому переліку, бо власне без них нічого б цього не було. Якби мене запитали “Що таке людина?” я б відповіла що це острів, де існують свої устави,закони, свій клімат і свої мухи. Проте іноді відстань між островами скорочується настільки, що з легкістю можна прокласти міст між ними. Головне вибрати правильний матеріал. На сьогоднішній день я шукаю найміцніші матеріали для будівництва і черпаю знання у психології.
Окрім цього я навчаюсь на двох спеціальностях – журналістика і театрознавство. Для мене це щось більше ніж просто диплом і галочка біля пункту “Вища освіта” у списку обов’язкових речей у житті. Це спосіб розширити простори свого внутрішнього світу, збільшити його територію і перенести кордони. Журналістика – це життєвий компас і лупа, власне обов’язкові атрибути у рюкзаку подорожуючого. Це велика енциклопедія, яка вміщується всередині твоєї голови. Журналістика – це ключ до спілкування, це канатна дорога між острівцями. Саме тому я обрала саме її.
Театрознавство це не та освіта яка дає знання, це освіта яка дає світогляд. До цього я дійшла лише згодом, але спершу це була проста випадковість. “Життя – це театр і всі ми в ній актори” – загальновідома фраза Шекспіра є не просто влучним висловом, а є справжньою аксіомою. Театр це макет світу і мені дуже шкода, що не вся молодь це розуміє. Протягом одної дії можна не лише отримати естетичне задоволення, а й змінити свій світогляд, варто лише правильно розставити акценти.
Одного разу під час перегляду вистави я задумалась над буттям. Ось ми живемо, любимо, дихаємо, ненавидимо, сваримось, миримось, але в один момент завіса закривається і настає тиша і темрява у залі. Життя – це спектакль з несподіваним кінцем. Саме тому я вирішила робити своє життя яскравим і незабутнім. Саме тому я мрію відвідати усі куточки України. Подорожі – це завжди нові враження і події, аби зробити їх більш яскравими я надаю перевагу подорожувати автостопом. Так ти можеш познайомитись з несподіваними і дуже цікавими людьми. Такі  знайомства можуть цілковито перевернути твій світ.
Ще одною спробою змін є мій блог “Шоденник літнього божевілля”, де я щодня намагаюсь привідкрити бодай на сантиметр двері щастя і задоволення. Я виконую різноманітні завдання, наприклад пригостити дитину морозивом або обійняти незнайомця. Усе це маленькі дрібниці, але вони хоч на грамм змінюють життя. Спершу я робила це суто для себе, але зрештою зрозуміла – у цьому є трошки вища місія. Це маніфест робити щось більше ніж просто сидіти за комп’ютером.
Літо скоро закінчеться, а вражень і не залишиться. Отож любі тернополяни, я закликаю вас робити якщо не для суспільства, то хоча б щось для себе. Розважайтесь, радійте і творіть атмсферу щастя довкола себе. Нехай усі людські острови стануть одним єдиним материком. Бережіть себе!!!

Кожен із Вас може стати обличчям Тернополя, Збаража, …, містечка чи села Тернопільської області та розповісти про свої мрії, улюблену справу. Для цього просто напишіть на електронну адресу info@poglyad.te.ua або залишіть коментар у групі Вконтакте.