Тернополянин Тарас ДУРАЙ: Стрибаю, щоб зіграти головою, а позаду — Шевченко
Новобранець кіровоградської «Зірки» Тарас Дурай перегорнув сторінки свого футбольного життя та поділився враженнями від дебютного офіційного матчу у складі нової команди.
— Народився я в місті Тернопіль. Навчався в школі олімпійського резерву. Першим моїм тренером був Володимир Миколайович Філіппов. У 18 років я потрапив до тернопільської «Ниви», яка на той час виступала в першій лізі. П’ять років я провів в тернопільській команді, був капітаном. Грав у «Ниві», коли вона виступала в другій українській лізі. В одному із сезонів ставилося завдання підвищення в класі; з’явилося певне фінансове підґрунтя. В тому сезоні команду очолив Юрій Григорович Коваль, йому допомагав Самір Назімович Гасанов. За роки їх роботи тернопільська «Нива» піднялася, показувала непогані результати. Хороші спогади в мене залишилися про ту команду. Грав я тоді з колишнім гравцем кіровоградської «Зірки» Вадимом Кириловим.
— Чому залишили тернопільську команду?
— Надійшло запрошення із луганської «Зорі», яку на той час очолював Анатолій Волобуєв. Я все ж ще півроку провів у «Ниві». Взимку поїхав із «Зорею» на збір; так і залишився у луганській команді. В «Зорі» я перебував в оренді. Відіграв за один рік 18 матчів. Потім змінився наставник команди – прийшов Анатолій Чанцев, команду поповнили кілька футболістів, які під його керівництвом працювали в попередній команді.
— В Прем’єр-Лізі України отримали неоцінений досвід?
— Мені пощастило, що я потрапив до команди еліти українського футболу. Мені, нібито, довіряв тренер. Може дещо не виходило, адже я відразу прийшов із другої ліги, але з кожною грою отримував досвід виступів на високому рівні…
— Вболівальникам Ви запам’яталися у зв’язку із зіткненням з Андрієм Шевченком. Можете згадати той епізод Вашої футбольної кар’єри.
— Луганську команду прийняв Юрій Коваль. Дебютним матчем під керівництвом Юрія Григоровича була зустріч із київським «Динамо». На 15-ій хвилині матчу йшла подача, я вибивав м’яч головою і не помітив, що Андрій був ззаду й теж намагався зіграти головою. Прямуючи до м’яча я ліктем ненароком потрапив в брову Андрію. Я просто не бачив його: так сталося, лише побачив, коли він упав.
— Яка причина того, що Ви залишили луганську «Зорю»?
— В мене завершився термін оренди і потрібно було викупляти мене й платити гроші тернопільській «Ниві». В той час прийшов Анатолій Чанцев зі своїми футболістами. На жаль, мені навіть не дали шанс себе проявити, не запросили на збір. Потім я поїхав на збір з криворізьким «Кривбасом», який очолював Олег Таран, зіграв один контрольний матч. Нібито не погано провів той матч, але для переходу в «Кривбас» потрібно було платити гроші «Ниві», а криворізький клуб опирався на вільних агентів. В те міжсезоння я поїхав до чемпіона Казахстану «Актобе». Там була таж ситуація, що й в «Кривбасі»: потрібно було платити за мене «Ниві». Також в казахстанському клубі вже було підписано 5 легіонерів; п’ятим легіонером в той час став нігерієць. А в чемпіонаті Казахстану було обмеження на кількість легіонерів на футбольному полі. Також потрібно було оформляти документи закордонного переходу. Всі ці фактори в сукупності завадили мені перейти до казахстанської команди. Після поїздки до Казахстану я був на закордонному зборі в луцькій «Волині»: провів три товариські матчі. Потім поїхав з командою до України, підписав контракт з клубом. Перед «Волинню» тоді було поставлено завдання: вихід до Прем’єр-Ліги України. Не вдалося довго пограти у «Волині». Я робив все, щоб грати в луцькій команді. Лише головного тренеру відомо, чому я не грав. Минулого літа «Волинь» вийшла до Прем’єр-Ліги України. Не маючи ігрової практики я попросив, щоб мене віддали в оренду у білоруську команду «Белшина», яка була дебютантом вищої ліги. Прийшов новий тренер. Перед білоруською командою було поставлено задачу потрапляння до четвірки кращих. Там я грав півроку. Команда представляла місто Бобруйськ. В тому місті люблять і хокей, і футбол. Так, губернатор більше захоплювався хокеєм, виділяли кошти на розвиток цього виду спорту; було побудовано чудовий льодовий палац на сім тисяч глядачів, який був одним із кращих в Білорусії. Президент клубу «Белшина» ж віддавав перевагу футболу. Тож так виходило, що гроші в Бобруйську виділялися і на хокей, і на футбол.
— Перші враження від перебування в кіровоградській «Зірці».
— Я вперше приїхав в Кіровоград. Мені все тут подобається. Пройшов збір з командою у Новій Каховці. Чудові тренери працюють, справжні професіонали, котрі бажають побудувати ту гру, яка приносить результат. Для цього вони стараються все зробити. Проводять цікаві тренування. Також підібрався хороший колектив. Матчів «Зірки» в минулому сезоні не бачив. Читав, що команда стала чемпіоном другого кола першості: тренери зуміли підняти команду з останнього на 12-е місце. Видно, що тренери тут дійсно працюють, є результат їх праці, команда почала по-іншому грати. До переходу в «Зірку» з нинішніх партнерів по команді ні з ким не грав.
— Поділіться, будь ласка, своїми враженнями від матчу із ужгородською командою.
— Нам трохи не пощастило. Команда «Говерла-Закарпаття» приїхала із серйозними задачами. Я вважаю, що в суперника був один момент, коли їх нападник в кінці першого тайму під кутом бив по воротах і Андрій Товт впіймав м’яч. Забитий м’яч же став причиною нашої помилки: не розібралися в тій ситуації. В нас у першому таймі були моменти: Роман Луценко не забив, я пробивав, але захисники встигли заблокувати удар. В другому таймі гості взагалі не створили небезпечні моменти біля наших воріт. Ніби ми правильно все робили, доходили до штрафного майданчика суперника. Ужгородці намагалися втримати перемогу з рахунком 1:0. Це перша гра. Далі все буде добре. Дивно ще одне: Роману Луценко в штрафному майданчику суперника розбили обличчя, з’явилася кров, яка доводить факт зіткнення та порушення правил про нього, але арбітр цей епізод матчу залишив без уваги. Приємно було в першому офіційному матчі у новій команді отримати приз кращого гравця матчу.
Коментарі вимкнені.