Як тернополянка доглядала африканських дітей

Тернополянка Юлія Яцюк з місіонерською місією упродовж трьох років перебувала в африканській країні Кенії. Дівчину вразили жахливі картини спухлих від голоду дітей і житлових умов тамтешніх мешканців.

“За освітою я економіст, ­ –  розповідає дівчина. – Та ще з дитинства мріяла подорожувати, бачити різні країни, допомагати людям. Після закінчення коледжу видалась нагода поїхати у Кенію”.

До подорожі в Африку дівчина жодного разу не була за кордоном, та й від батьків ніколи так надовго не їхала.

«Коли тільки-но побачила Кенію, то подумала, що потрапила в якусь пустелю, де неможливо ні жити, ні відпочивати, –  каже дівчина. – Та, виявляється, тут є цілі поселення».

Місцеві жителі зустріли дівчину з підозрою, ще б пак, –  вона мала білий колір шкіри.

«Спершу важко було призвичаїтися, та згодом усі місцеві жителі почали вітатися. Дітям також було цікаво, тож час від часу ловили мене за руки,  – ділиться враженнями Юлія. – Та найгірше  –  бачити в якій бідності та голоді живе цей народ».
Дівчині доводилося бачити спухлих від голоду дітей, що хотіли їсти.

«Найгірше – малюкам, – каже Юля. – Вони постійно плачуть, хочуть  їсти. З вигляду ці діти схожі на муляжі скелетів з видутими животиками».
У Кенії, як і в Україні, практично немає середнього класу. Одні живуть дуже бідно, а інші – досить заможно.

«Житло у більшості кенійців має надзвичайно жалюгідний вигляд, метрів 3 на 3; їсти готують надворі, – каже дівчина. – Грошей ні на книжки, ні на зошити не мають, тому мало хто вчиться. Але якщо вже, приміром, хтось має освіту і хорошу роботу, то це вважається дуже престижно».
Сьогодні Юлія уже в Україні, та ненадовго, адже дівчина знову збирається з місіонерською місією в Індію .

«Скоріш за все поїду на рік, а там побачимо, – підсумовує Юлія. – А зараз мушу бігти, бо сумки збираю».

Інна Сирник, ТВ