Сергій Притула загубив портфель, а Валентин Сергійчук оглушив півшколи, — як Вар’яти” провели своє найперше шкільне вересня в життя

Як команда першого україномовного шоу “Вар’яти” провела своє найперше шкільне вересня в життя?

Ви пам’ятаєте себе в перший шкільний день? От Сергій Притула – ведучий Нового каналу і ватажок “Вар’ятів” упевнений – найперше шкільне вересня запам’ятовується на все життя. Давайте перевіримо гіпотезу Притули і запитаємо в учасників шоу “Вар’яти” (стартує на Новому каналі вже 2 листопада), що вони пам’ятають про свою першу лінійку.

Віталій Тильний пішов з лінійки з синцем
– Пам’ятаю, що 1-го вересня мій брат, який старший за мене на 7 років, приніс до школи боксерські рукавички. Прийшов до мене в клас і дав одні мені, а другі – моєму однокласнику. І сказав: “Fight!”! Так моє навчання у школі розпочалося з того, що я ходив з фінгалом під оком. І всі тішилися, а я ходив та око прикривав! Зараз же я тішуся, що мій малий вже чотири роки поспіль йде у 4-й клас. Тому я це свято дуже люблю!

Сергій Притула загубив портфеля

– Думаю, 1 вересня першого класу пам’ятає кожний. В моєму випадку то був сонячний ранок 1987 року. Я страшенно не хотів йти до школи, бо останні три роки перед першим класом жив у селі у бабусі з дідусем, і там у мене була повна свобода. І йти до школи, щоб мені там хтось командував – ні! Проблеми почалися з самого ранку: коли ми шикувалися на урочисту лінійку, я став не зі своїм класом, потім йшов і волочив той букет, як віник, по землі. У такому вигляді і подарував його своїй першій вчительці. Марина Володимирівна була дуже рада… Найбільша феєрія мого першого вересня в першому класі сталася, коли треба було розповісти віршика на чотири рядочки. Моїм батькам було дуже важливо, щоб я його гарно розповів. Ми стали у рядочок, отримали один на всіх мікрофон. Я стояв третій. І ось хлопчик розказав, передав мікрофон дівчинці. Дівчинка розказала і передала мікрофон мені. А я… а я передав мікрофон далі. Бо я нічого не пам’ятав! У мене в голові котилося перекоти-поле, стрибали панди, коали їли евкаліптове листя. Там було все, що завгодно, окрім вірша. А закінчилося все тим, що я загубив портфель. Так 1 вересня 1987 року стало одним з найяскравіших днів моєї шкільної історії.

Сергій Полупан ходив до школи з портфелем із качечкою

– Донедавна фото з мого найпершого вересня було на наших афішах. Це фото і зараз в мене перед очима. Ми з батьками – біля хати. Я – з портфелем, на якому намальована качечка. У темно-коричневому костюм і білою зачіскою набік. У школі до 5-го класу я був круглим відмінником, а потім захотів грати на гітарі, займатися спортом, і часу на навчання стало менше. Десь у 8-му класі в мені включився революціонер: я сварився з батьками, втікав з дому, з уроків. Та все ж таки школу закінчив непогано, навіть без трійок.

Володимир Жогло прийшов на 1 вересня без бороди

– Найперше вересня своє я не пам’ятаю, бо був юний. Мені 6 років виповнилося за місяць до. Пам’ятаю, що був без бороди і з мамою. Школу я не любив, і вона мене теж. Я був проблемною дитиною, бо вважав і вважаю, що не можна відноситися до всіх однаково, не можна всіх під одну копірку. Ходити в формі для мене було як абсолютна заборона індивідуальності, візуальний прояв відсутності розвитку особистості і твоїх творчих поривів. Ще у школі я пішов грати в КВК. Думаю, мене запросили до команди тому, що я був смішний: малий, рудий, з веснянками і товстий. Та ще на диво гарно вмів говорити.

Володимир Ковцун забув на лінійці вірша

– У моїй пам’яті 1вересня проноситься дуже швидко: ось тато привіз мене під школу, дав якісь квіти, на лінійці я ці квіти віддав учительці, і забув вірша. Всьо. Навчання в школі для мене було дуже легким, і якби не дві четвірки в якомусь восьмому класі, я б навіть отримав срібну медаль.

Валентин Сергійчук накричав на школярів

– У своє найперше вересня я мав читати вірші. А я тоді дуже любив однокласницю Ірку Совіцьку. І от нас вистроїли в рядочок, дали шнуровий мікрофон. Ірка стояла біля мене. Звичайно, я дуже боявся, що зіб’юся з того вірша. І коли мені передали мікрофон, я ду-у-уже голосно почав розповідати той вірш. Я просто накричав на людей навколо. Дуже яскраво пам’ятаю маму, яка стояла, прикривши очі. Якщо зазвичай мами пишаються своїми дітьми, в той момент моя навіть не хотіла показувати, що ми рідня.