Як я дивитимусь в очі синові, коли в такий складний час не піду боронити рідний край – тернопільський поліцейський Тарас Гогусь

Старший сержант поліції  Тарас Гогусь – люблячий батько, чоловік, син. Він віддано захищав рідну землю, відстоював її незалежність та свободу. Життєва стежина поліцейського взводу №1 роти патрульної служби поліції особливого призначення «Тернопіль» ГУНП в Тернопільській області обірвалася 27 квітня 2022 року поблизу селища Золоте на Луганщині. 6 червня йому б виповнився 51 рік…

Народився Тарас Зіновійович у селі Заздрість на Теребовлянщині. Він –  шоста дитина в багатодітній родині. Загальну освіту здобув у місцевій школі, а відтак продовжив навчання у Тернопільському вищому  професійному училищі сфери послуг та туризму. Після служби в армії, яку проходив на Дніпропетровщині, хлопець вирішив поповнити лави тернопільської міліції.  В 1991 році розпочав роботу в  патрульно-постовій службі, а згодом зайнявся розшуковою роботою в  УМВС в Тернопільській області. У 2002 році Тарас створив власну сім’ю, а вже через рік дружина Галина подарувала його найбільше щастя в житті  – синочка Віктора. Його любив безмежно, піклувався з великою батьківською любов’ю, дарував всю ласку і тепло. Через життєві обставини довелося залишити міліцейську службу, обоє з дружиною важко працювали, аби забезпечити сину щасливе дитинство та майбутнє. Галина працювала вдень, а Тарас ходив на нічні зміни, після яких цілий день доглядав за малюком. 

Син Віктор пригадує, як батько змалку прищеплював йому любов до всього українського: він був патріотом рідної землі, шанував українську мову. А ще привів сина у волейбол. Завдяки татовим старанням хлопчик  зумів проявити себе у спорті, потрапив в другу у вищу волейбольну лігу, не раз здобував командну першість на змаганнях. Однак, тепер бачить себе не на волейбольному майданчику, а як і тато – в поліції. 19-річний юнак  навчається на юридичному факультеті та  хоче стати слідчим. Зізнається, коли почалася війна, він  дуже хотів йти служити  на підмогу батьку. Але той сказав: «Маму одну залишати не можна, а раптом щось трапиться – ти будеш опорою і підтримкою в родині». Як відчував…

Гідний приклад  патріота Тарас Гогусь показав сину ще під час подій на Майдані. Коли розпочалася Революція Гідності, чоловік одразу вирушив до Києва на протести, аби виразити свою громадянську позицію Він  долучився до самооборони, охороняв барикади, патрулював.  Коли ж повернувся додому і дізнався, що формується батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль», одразу вирішив поновитися  на службі. 
“Як я потім буду дивитися в очі синові, коли в такий складний час не піду боронити рідний край?” – сказав дружині. 
У 2014 році Тарас Гогусь вперше вирушив на буремний схід. З того часу і почалися постійні відрядження  в зону АТО.  За 8 років сумлінної служби став досвідченим бійцем, отримав  почесні нагороди та відзнаки. 

Перші проводи у складі батальйону дружина пам’ятає й досі. Зізнається, дуже переживала за чоловіка, не знала, що його чекає там, але плакала вже вдома, аби не передавати йому своє хвилювання. Каже, Тарас завжди випромінював позитив, умів заспокоїти, розвеселити. Жалітися не вмів, а навпаки, за  добрим словом і підтримкою до нього зверталися як рідні, так і друзі.  Маленький Віктор дуже пишався, що татко обороняє Україну. Щодня чекав від нього дзвінка, а найбільше – його повернення. Як би важко не було, поліцейський телефонував з хорошими та світлими новинами, особливо для старенької матері. Її теж ніжно оберігав від усього негативу. Жінка до останнього дня не підозрювала, що син воює на передовій. 

Попри обстріли, бійці намагалися максимально допомогти місцевим мешканцям вижити в умовах війни. Вони розвозили гуманітарну допомогу, отриману від тернопільських волонтерів. 
Біля будинку поліцейського квітне малесенька яблунька. Саджанець Тарас привіз на згадку під час  чергової ротації, аби посадити її біля своєї нової, такої бажаної оселі. Мріяв про свій сад, був хорошим господарем. Любов до землі  ще  з дитинства йому прищепили батьки. Навіть під час перебування на сході, як тільки мав змогу, копав грядочки, аби посадити бодай зелень, частував побратимів своїм борщем, а на Різдвяні чи Великодні свята, які доводилося проводити далеко від  дому, готував бойовим товаришам традиційну страву. 
Дуже тішився, коли врешті вдалося придбати своє житло за містом, а біля нього клаптик землі. Перед війною справили новосілля. Помешкання доводив до ладу власними руками, планував приймати у себе в садочку друзів, насадити городини, а біля яблуньки поставити гойдалку…
У власній домівці вдалося пожити лише 4 місяці.  Життя бійця обірвалось раптово, від рук російських окупантів.  Квітневу тишу розірвав вибух: ворожий артилерійський снаряд влучив на позицію, де перебували тернопільські поліцейські. Страшна та несправедлива смерть зруйнувала усі плани на життя, забрала в України її воїна, в старенької мами сина, в дружини – чоловіка, а в сина – батька.

Людина не вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають. Вдячну пам’ять про Тараса зберігатимуть усі, хто його знав, працював поруч із ним, товаришував та мріяв про щасливе майбутнє у вільній країні. 
Світла та вічна пам’ять полеглим за волю України!