Чого ми ще не знаємо про Росію: поселення сатаністів у тайзі
Це останній матеріал із серії записок про Росію від спеціального кореспондента Юлії Тодоренко. Протягом останніх місяців журналістка мешкала в Сиктивкарі серед народу комі і зсередини спостерігала за нашими сусідами. У попердніх записках ви мали змогу ознайомитися із поширеним стереотипом «старшого брата», зі ставленням росіян до пропаганди, з особливостями їхньої ментальності. Насамкінець – одна містична історія.
Всі думають, що багато знають про Росію. Адже переконані, що вона обмежується пропагандою Путіна, ресурсами, цинічно-брехливим ТБ, масштабною територією і озером Байкал. Мудрі люди кажуть, що для того, аби розібратись у чомусь, треба розглянути дві сторони медалі.
Якось я вечеряла з місцевими у дерев’яному будиночку за містом. Від бані смачно пахло деревиною, хлібом і травою. За вікном був по-північному холодний літній вечір. Якраз час для історій, які варто переказувати (до речі, саме завдяки таким посиденькам з’явилися третій і четвертмй матеріали зі серії). Крім комі-народу, оленеводів у чумах та тому подібне, я дізналася ще про дещо. Очі лізли на лоба, а здоровий глузд намагався змиритися з почутим…
«Є таке місто в Кіровській області – Котельнич. Уся ця братія звідти. Про неї ми знаємо небагато. Це була, по-нашому скажемо, секта, яку створила одна людина – в майбутньому їхній ватажок. Він відкрито розказував про свої нечисті погляди і саме так знаходив багато однодумців. Ми думаємо, що це ті люди, які не люблять число «666». Але щоб у це вникнути, треба дуже багато знати. Так от, вони зібралися – хто сім’ями, хто парами, хто поодинці і вирішили… відділитися від цього світу. Так як всі цивілізовані пункти повністю заселені людьми, група знайшла собі місце в лісі. Це було покинуте колоніальне поселення, деколись «мотали срок» в’язні. Ці ув’язнені займалися заготівлею лісу: взимку рубали дерева, а навесну пускали їх за течією річки до заводу. Їх не тримали в жорсткому режимі, за що вони віддячили по-своєму: почали ґвалтувати жінок військових, які там жили. Чоловіки зґвалтованих взялись за зброю і хотіли перестріляти нелюдів. За одну добу колонію рознесли в пух і прах.За одну ніч в’язнів, які вціліли, звідти вивезли.
На те і без того нечисте місце прийшла ця «секта». Поламаний паркан відремонтували, колючий дріт не знімали. І почали там жити натуральним способом: мисливство, рибалка, гриби. Зібране продавали, за виручені гроші купували хліб, сіль. Ми з цими людьми зустрічались на річці, їх усі називали «бродачі». Вони не хотіли розказувати, як там жили і чим займались. За паркан нікого не пускали. Але за оренду землі платили, документи мали. Та пішла чутка між людьми, що хочуть деякі тікати звідти, а їх не пускають. З того і почався розпад…У 2012 році ми були на рибалці в тих краях, і нам сказали, що більше в тому поселені нікого нема. Люди бачили, як щось горіло за парканом. Міліція знайшла вогнище, яке тліло на кістках. Експертизи ніхто не робив. Розказували, що спалив поселенців їхній ватажок, коли ті між собою шепотілись, що хочуть покидати поселення. І сам згорів з ними.»
Поки вислухала про секту, забула про свій чай. І я вже не знала, чим більше здивована – поселенням відлюдників чи тим, що він не вистиг. Містика – вона усюди.
P.S. Сподіваюсь, записки з Росії не тільки спробували зламати гору стереотипів, а й відкрили досі незвідані горизонти. І пам’ятайте, якщо в когось на футболці спереду написано «Бог живий, але він помер» (с) Ніцше, то цілком можливо, що на спині є продовження: «Ні, Ніцше помер» (с) Бог.
*фото з інтернету
Коментарі вимкнені.