Дівчина з інвалідністю Оксана Кононець: «Можливо, у мене є певна місія на цьому світі, яка допомагає мені збирати в кулак свої сили і почуття»

У неї дуже глибокі очі, прекрасна посмішка та безкрайня, наповнена добром душа. Дівчина з інвалідністю Оксана Кононець розповіла нашим журналістам свою історію життя. Можливо, її слова змінять ваше ставлення до деяких речей.

– Оксано, розкажіть про себе, звідки Ви родом?

– Я народилася у м. Києві, навчалася у звичайній київській школі, мала різні дівочі захоплення, мрії, любила та освоювала візаж, співпрацювала потрохи із фотографами і бачила себе в майбутньому в цій професії. Мій батько був військовим, і коли мені виповнилося один місяць, сім’я переїхала до Чорткова, що на Тернопільщині, де базувався авіаційний полк батька. Там прожила 13 років. Тому Тернопільська область для мене друга батьківщина, а з Чортковом у мене  пов’язані найкращі дитячі спогади.

– Що з Вами сталося? Як відноситесь до теперішнього свого стану?

– Шість років тому внаслідок нещасного випадку отримала складний перелом шийного відділу хребта, з тих пір пересуваюся на візку. До свого теперішнього стану ставлюся по-філософськи, як до доконаного факту. Моє життя почалося з чистого аркуша, який  намагаюся розфарбувати яскравими кольорами, хоч інколи світ навколо мене такий темний та холодний. Велику підтримку дає мені моя родина. У мене є мета і мрія, тому намагаюся не опускати рук. І як колись мене мотивувала американська модель із подібною на мою травму, так і мені приємно виступати мотиватором для тих, хто впав духом.

– Знаю, Вам було нелегко, як Ви справилися з труднощами, щоби зараз відкрито говорити, працювати та мріяти?

– Пройшло немало часу з моменту трагедії, і я стикаюся з певними труднощами – як фізичними, так і психологічними. Регулярно займаюся реабілітацією і самовдосконаленням. Не все у мене виходить, я помиляюся, але це мій шлях і стараюся пройти його з високо піднятою головою.

– Оксано, як Ви прийняли такий удар долі? Де черпаєте енергію?

– Бог не дарма мене залишив живою. І хоч інколи мені буває дуже тяжко, я не завжди можу опанувати свої емоції, але думка про те, що, можливо, у мене є певна місія на цьому світі, допомагає мені збирати в кулак свої сили і почуття. Я усміхаюся і мені стає легше.

– Чим на даний час Ви займаєтеся?

– На даний час я роблю кар’єру моделі і є першою  українською моделлю із шийною травмою хребта. Ще до випадку фотографи мені говорили, що камера мене «любить», але я не розглядала себе в цій ролі. Після трагедії взяла участь у зйомках в телевізійному шоу «Половинки» на Новому каналі.  І почувши слова професіоналів, я зважила свої фізичні можливості, почала займатися цією справою. Я дуже люблю свою професію, мені подобається спілкування, я можу бути різною у кадрі, виражати свої емоції і внутрішні переживання на камеру. Але найбільше мені подобається те, що можу руйнувати стереотипи, які існують у нашому суспільстві по відношенню до людей на візках, і показувати рівність між традиційними і «особливими» моделями.

– Переглядаючи Вашу сторінку в соціальних мережах, бачимо, що Ви активно проводите час, подорожуєте, недавно побували у місті Лева.

– Так, я побувала у Львові на благодійній акції «День відкритих сердець», там була спікером. Цей захід організувала прекрасна людина – Яринка Янчак. Це було неймовірно. Я щаслива, що пані Ярина зуміла організувати таку сильну мотиваційну платформу, яка об’єднала однодумців. І вона не зупинилася на цьому, зараз ця молода дівчина  відкрила своє ательє «Ledi Di»,  в якому надає роботу людям з інвалідністю. У нас багато спільних планів і задумок, які ми будемо втілювати в життя.

Із вуст Ярини Янчак почули масу позитивних та чудових слів щодо Оксани.

 – Такої відкритої людини я ще не зустрічала, з нею можна говорити про все,  вона не соромиться та не боїться нічого. Така щира, чиста, дуже хороша дівчина, – мовить Ярина.

Оксана Кононець – модель, котра руйнує стереотипи. Про неї пишуть, знімають телепередачі, беруть інтерв’ю та запрошують на знімальні павільйони. Безліч інтерв’ю Оксана вже дала журналістам. Вона бере участь у конкурсах краси та знімається в кліпах. Дівчина не опускає рук та ставиться до свого теперішнього становища з розумінням. Життя змінилося, мовить дівчина, але сильний дух допомагає їй рухатися далі.

– Оксано, Ви – модель, у яких зйомках берете участь, можливо, є улюблені образи?

– Мої зйомки й образи всі мені дорогі, тому що вони просто є у мене. Кожен проект дуже люблю. Я можу хіба що виділити тривалість фотозйомки, недоступність студії, резонанс тієї чи іншої фотографії. Моє спілкування з командою при зйомках – це для мене натхнення, я щаслива, коли бачу готову роботу.

– Поділіться секретом, як не впадати у відчай?

– Усі мої думки світлі і позитивні, незважаючи ні на що. Я точно знаю, що доброта, щирість, позитив допомагають у будь-якій життєвій ситуації. Не зважайте на думку інших людей ніколи, бо скільки людей, стільки й думок, нехай їхні судження залишаються з ними.

Найкритичніша ситуація інколи обертається на краще. Тому радійте кожному дню, своєму здоров’ю, миру, любові. Бережіть близьких і оточуючих. Любіть свою країну. І не дивіться зверхньо на людей з інвалідністю, тому що ніхто не знає, що його чекає у завтрашньому  дні… Ці слова Оксана адресує всім, хто читатиме цю публікацію.

В Україні близько 6% населення – це люди з інвалідністю. Деякі соромляться та не приймають свого стану, і в них є на те свої причини. Інші борються з вироком і не опускають рук. Кожен із нас має свої особливості, але всі ми люди – рівні та незалежні. Кожен заслуговує на  розуміння, любов та повагу. Інколи через засліпленість гнівом ми забуваємо, що найбільший скарб, який є у кожного, – це  співчуття. Ми не знаємо, що чекає нас наступної миті, живемо так, наче нам відведено століття….

А як сильно ви любите життя? І чи любите взагалі? Задумайтеся над цим. Цінувати кожну прожиту мить – це велика робота. Саме її повинен робити кожен із нас. Життя скороминуче…

Соломія Вершигора

Джерело: Тижневик “Номер один”