“Фронтові вірші” від Бориса Гуменюка

Український письменник Іван Андрусяк , щойно, закінчив редагувати нову книжку письменника Бориса Гуменюка, нашого земляка,-  під назвою  “Вірші з війни”. Книгу планують видати, і вона має поступити на Книжковий форум у Львові. (XXІ Форум видавців у Львові. Дата проведення: 10-14 вересня 2014 року). “Це найпотужніше з усього, на що спромоглася наша література за останні кілька років. Принаймні за останні кілька років… це найсправжніша сучасна укр. література. Можливо й за всю незалежність”, пише Іван Андрусяк. 

Борис Гуменюк: “Дякую на доброму слові, братику Іване. То не я такий талановитий, це такі у нас хлопці герої. Ці тексти писалися їхньою кров*ю.”

Вірш Бориса Гуменюка “Що сниться на війні”, що опублікувала газета “Слово Просвіти”.- 2014.-  №29.-  24-30 липня – ми в бібліотеці читали і всі плакали. З письменником я давно товаришую в соціальні мережі “Фейсбук”. Знаю, що вночі, після бою, він пише свій “Фронтовий щоденник”.

Борис Гуменюк,  письменник з Тернопільщини, член НСПУ (2006), автор роману “Лук’янівка” (2005), нині перебуває на Сході України, знає про російсько-українську війну з власного досвіту. Служить у батальйонні “Азов”, хотів створити новий батальйон добровольців “АЗОВ-СІЧ”.

 ……………………..
«Жодного сну за усю війну».
Хотілося написати з пафосом заримувати
Але хто тобі повірить солдате
Якщо ти в риму з пафосом
Говоритимеш про війну.
Для пафосу потрібне підвищення
Трибуна чи табуретка
Бо не скажеш своєму товаришу
Який після нічного бою
Ледве волочить ноги і кулемета
Обвішаний кулеметними стрічками
Розгрузкою бронежилетом
Дай вилізу тобі на плечі
Мені треба прочитати вірша.
(Поети найкраще пишуть вірші
Стоячи на могилах поетів.
Якщо під ногою немає підходящої могили поета
Згодиться могила батька могила матері
Розрита могила.)
Те що можуть собі дозволити поети
Добровольцю не до лиця.
Як ти напишеш з пафосом про вчорашнього беркутівця
Який добровольцем прийшов у ваш батальйон
І каже – хлопці я усе розумію ви мене ненавидите і є за шо
Не женіть мене хочу бути вам братом
Хочу кров’ю змити свою ганьбу.
Коли їхній підрозділ потрапив у засідку
Закінчилися набої і усі довкола вже були мертві
Залишився лише він і майданівець Павло.
Вони подивилися один одному в очі обнялися
Пробач мені брате
І ти пробач мені брате
Один затиснув в руці гранату
Інший висмикнув чеку.
В риму працюють автомати кулемети і гранатомети
Тутутуууу тататаааах бах!
Але в цьому немає поезії
Немає поезії коли один гине інший вбиває
Нема пафосу в простріленій голові
Бачу навіть Канстантін Сімонов
Ні чорта не розумів про війну
Куди вже мені.
Як писати про хлопця
Якому осколком пропороло живіт
Надвоє як скальпелем рівненько
Він біг і кишки просто вивалилися на землю
Намоталися на ноги на берці
Він сів ще живий в агонії до стіни приперся
Запихає кишки назад в черевну порожнину
«Допоможіть хлопці»
А як ти йому допоможеш
А писати – як.
Але я хотів про сон
Я не хотів про війну.
Сьогодні сталося щось незвичне
Принаймні зі мною – вперше
Я заснув за кермом.
Проспав відрізок дороги
Між Биківнею і Броварами
Не пам’ятаю як проїхав
І вперше за усю війну
Приснився сон
Приходить до мене хлопець
Той якого тяжко поранили на околиці Маріуполя
Юний поет-воїн
Який жодного разу не встиг вистрілити у бік ворога
І написав одного-єдиного вірша
Про землю схрон і любов.
Вірша який – так сталося –
Поповнив мій рукописний архів.
Я не вижив – каже – така доля
Але у мене все гаразд.
Оце – моя дівчина
Правда гарна
Її вбили в лютому в Маріїнському парку
Перев’язувала пораненого
А потім щоб приховати втопили в Дніпрі.
Батьки досі не знають що вона була на Майдані
Батьки досі думають що вона поїхала вчитися до Польщі
Не знаємо як їм повідомити
Єдиний шлях – сон і ви.
Одружуємося
Так – одружуємося
Вона погодилася вийти за мене заміж
Не дивуйтеся
У нас тут все так само як у вас.
Ну – майже так.
Юрій Вербицький буде їй за посадженого батька
Михайло Жизневський буде моїм дружбою
Устим Голоднюк у нас тут ангел
Старий Андрей Шептицький як сина його полюбив.
Ви там надрукували мого вірша
Дякую
Не дивуйтеся ми вас бачимо
Вірш так собі
У мене тут ще є зо два десятки
Ці – кращі
Написалися коли лежав без свідомості в лікарні
Деякі з’явилися вже тут.
І протягує мені зошита
Скриплять гальма
Я не встиг прочитати жодного рядка
З того тонкого учнівського зошита
Сон відлітає
Броварський світлофор.
Повернися хлопчику
Прийди в мій сон
Прошу кожного разу коли лягаю спати
Що ти хотів нам усім сказати
Що там було
В тому тоненькому учнівському зошиті
Що.
……………………..
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим.
На цю пору у тебе накопичилося чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок.
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один.
Улюблених собак
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше.
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб’ється сам.)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам.
Як її звали? Здається Марта.
Скільки вам було? 7? 8? Десь так.
В тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася що відкрила твій рахунок.
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат?
Ти відкрив рахунок шлюбів
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу – прочитаним
Потім – написаним
Ти відкрив рахунок безконечних помилок і розчарувань.
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
І нарешті ось цей останній рахунок.
Цього разу ти зробив все правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому легіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут).
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс.
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це – позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат.
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай.
Вияв до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах.
І от – все
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг.
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап.
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так.
Тепер – він твій
Твій трофей
Твоя здобич
Вияви йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам’ятай: ти – солдат лицар
Не мародер і не кат.
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла.
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м’ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що по праву переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я.
Ти – солдат
Війна – твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір’я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до семидесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Я сказав в Чорному?
Я сказав в Білому синку!
Війна – твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку.
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров.
І найголовніше солдате
Цього не напишуть в твоїх довбаних книжках
І не покажуть в твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав.
(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов.)
Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет.
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався
Його звали Умар.)
Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль.
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт.
Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік.
Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши свої трьохсотих
Двохсотих і важку зброю залишили нам.
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав.
Він мене чекав.
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав.
Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень.
Я пам’ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам.
Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено.
Дивне це відчуття.

Comments are closed.