Хлопці з гарних сімей, і батьки часто ходять до церкви, – на Тернопільщині молодики побили чоловіка

  • Один з хлопців, які утрьох в центрі села без причини нещадно били старшого односельця, тоді ще був неповнолітнім. Староста каже, за ним часом «золоті верби ростуть», але доглядає за нерухомою мамою. Інші двоє з гарних сімей.  
  • Покалічений Віталій каже, що його життя розділилось на «до» і «після», — ні працювати не може, ні навіть на руки дев’ятимісячного сина взяти, бо боїться упустити. А винних у його каліцтві досі не покарали.
  • Ми звернулись до Козівського райсуду за коментарем, чому справу затягують. Що відповіли 20хвилин, читайте.

Покалічене та побите тіло, биті машина й телефон, подертий одяг. 36-річний Віталій Дичко просто їхав додому, у салоні авто була й дружина. Її, каже чоловік, молодики, на щастя, не зачепили. А він потрапив у руки неадекватним молодикам, які обтовкли його до напівсмерті – і без жодної на те причини.

Суди тривають понад півтора року. І Віталій та його родина вже втратили надію колись почути вирок для своїх кривдників. Слухання щораз переносили, а прокурор у справі, стверджує пан Віталій та про це говорить його адвокат, таке враження, що на боці молодиків, а не обвинувачує їх.

Події, про які піде мова, трапились у с. Будилів Козівського району ще 15 вересня 2019 р. Віталій Дичко разом з дружиною повертався додому. Подружжя вже заїхало у село, як раптом почули сильний удар – в авто поцілили каменюкою.

Не встиг рота роззявити — лежав на землі

Водій Віталій зупинив машину і вийшов.  Побачив, що каменем загнули заднє крило з правого боку. Дивиться – неподалік компанія молодих людей. Підійшов і спробував з’ясувати, навіщо ж жбурнули каменюкою в машину.

  • Чесно, я не встиг навіть рота роззявити, а вже лежав на землі, — пригадує Віталій Дичко. — Мене копали ногами по обличчю і голові, зламали суглоб лівого плеча. Я був весь в крові. Навіть потім в лікарні відмовились оперувати та ставити пластину, бо був сильний набряк.

Віталій досі не може толком підняти руки, хоча після побиття минуло понад два роки. Тоді від розлюченого натовпу молоді його врятував чи то випадок, чи дружина, яка вибігла з машини та – де й взяла сили, – відтягла Віталія від хлопців. Спостерігали за всім й інші молоді люди із компанії. Там були дівчата, років 13-14, та кілька хлопців, як неповнолітніх, так і тих, кому вже більше 18-ти. Більшість з них, як і кривдники, весь процес побиття чи то розправи, коментували відбірними матюками. 

Коли вдалось відбитись від кривдників, Віталій ледь сів в машину. Вже вдома викликали з дружиною поліцію і швидку. Час від часу чоловік втрачав свідомість. Тіло ніби заклякло, а будь-який рух рукою викликав нестерпний біль.

Швидка забрала в лікарню

  • Приїхали поліцейські, а в одного з фігурантів, який мене товк, дядько працює в Бережанах в пожежній, то він одразу почав «вирішувати питання», — каже пан Віталій. — Швидка тоді забрала мене до лікарні в Козові, я там пробув 28 днів. Вправляли вивих лівої руки, намагались дати раду травмованій ключиці.

Підняти тією рукою два літра води чи взяти маленьку дитину на руки для Віталія Дичка зараз за межею реальності. Одягтись самостійно – ще та проблема. Навіть якщо вставити пластину, а вона коштує 45 тис. грн, лікарі все одно не можуть дати гарантії, що рука працюватиме, як слід.

У поліції порушили кримінальне провадження і почали слідство. Розслідували побиття чоловіка та умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке йому завдали. Хоча адвокат травмованого Володимир Твердохліб переконаний, що тут йдеться саме про хуліганство, вчинене групою осіб. А там і покарання серйозніше. 

Адвокат наполягав, аби справу перекваліфікували

— Чоловіка в центрі села б’ють, матюкаються, окрім того, в бійці були задіяні неповнолітні, а це ще одна стаття – втягнення неповнолітніх у кримінальну діяльність, — каже Віталій Дичко, посилаючись на слова адвоката. — Проте слідчий тільки підсміховувався. У січні 2020 р. справу передали до суду.

Доки Віталій їздив самотужки на експертизу та потім знову і знову, щоб забрати результати, ходив на масажі, аби дату раду зламаній руці, батьки і бабця обвинувачених підключали всі зв’язки та намагались повпливати на медиків, стверджує Віталій.

 

  • До мене не підходили, я навіть не почув слова «вибач», — каже травмований чоловік. — Не поцікавились, може потрібна допомога на лікування… Мені від них не потрібні ні гроші, ні щось інше. Потрібні людяність і справедливість. На моєму місці міг бути хто завгодно. І наслідки могли бути зовсім іншими.  

Найбільше Віталія турбує, що слухання щораз переносять. Таке враження, каже чоловік, що умисне затягують. У справі щораз змінювались прокурори. А ще донедавна навіть не розпочалось слухання по суті.

Замість вибачень претензії, що тягає дітей по судах

  • Я не знаю, на що вони надіються, адже я від свого не відступлю, — каже Віталій Дичко. — Мене покалічили, машину й телефон побили, речі порвали. Щораз приходимо на слухання. Добрий день – ми встали. Кілька хвилин — і до побачення. Колись же це все має припинитись? Тому і звернулись до вас за допомогою.

Віталій вимагає справедливості. Каже, що батьки хлопців, які стали фігурантами кримінального провадження, замість слів вибачення обзивають та висувають претензії, що старший чоловік їхніх дітей тягає по судах. А ці люди натомість мають замислитись, бо їхня дитина завдала комусь шкоди, і намагатись виправити ситуацію, якщо нащадки наробили біди. Тим паче, що всі живуть в одному селі і знаються роками, якщо не десятками років.  

 

  • Я з тих людей, що люблять справедливість, я це визнаю. Але так повинно бути! Мені здається, справу умисне затягують, — каже Віталій Дичко. — Нам повідомили, що днями у судді закінчуються повноваження. Куди далі перенесуть – не знаю. Я не розумію, для чого їздив 2 роки по тим судам. І мені нарешті хочеться справедливості. Щоб знати, що завтра буде йти моя дитина чи інші і на них безпричинно не нападуть, не битимуть та не кидатимуть камінням агресивні молодики.

З чого все почалось і хто фігуранти?

Як з’ясувалось, весь конфлікт розпочався, коли юні дівчатка, що були у компанії, поскаржились хлопцям, ніби до них чіплявся водій на бусі. Ті вирішили захистити юнок і тут — Віталій на бусі. Так він і попав під роздачу. І ніхто навіть не запитав у чоловіка, він це чи не він чіплявся до малих.

Обурило чоловіка й те, що, як він стверджує, щойно підійшов до компанії, відчув різкий запах алкоголю. Не раз про це говорив слідчому і в суді. Проте цих даних, — скоєння злочину у стані алкогольного сп’яніння, немає у справі.

Фігурантів у справі про побиття, що зараз слухають у Козівському суді, троє. Один з них тоді був неповнолітнім. І саме він першим жбурнув в автівку Віталія каменем, каже побитий чоловік. Всі троє зізнаються: били, копнули кожен по три рази.

За одним верби ростуть, батьки інших ходять до церкви

Ми змушені змінити їхні імена, адже триває розгляд справи у суді. Справжні дані є в редакції.  

Віктору зараз 21, Олексі 23, а наймолодшому, Іванові, 19. Староста Будилова Євген Стасишин каже, що лишень за наймолодшим золоті верби часом ростуть. Інші хлопці з гарних сімей, і батьки часто ходять до церкви. Старші юнаки працюють з батьками, а ті займаються будівництвом та ремонтами.

  • Чого так вийшло — не знаю. Може, по дурості, бо молоді, — каже староста села. — Вони вже розкаюються, але… Не помічали раніше за ними нічого подібного. Діти як діти. На мою думку, спровокували все дівчата, які поскаржились, що до них чіплявся дорослий чоловік на бусі. Але нехай поскаржились. Нехай ці вирішили їх захистити. Вийшов Віталій з буса, побачили, що свій, місцевий. Вибачтеся і розійшлись, а не бити чоловіка…

Наймолодшого з компанії часом виховує поліція, каже староста. А часом і очільник села зауваження зробить, то він одразу притихає. Іван попри все офіційно опікується хворою лежачою мамою.

  • Найбільше мене дивує, що всі з одного села, а хлопці, визнаю, дуже негарно вчинили, — каже Євген Стасишин. — Чи були тоді напідпитку — не знаю. Ми там не були, а вони не скажуть. Ми вже наступного дня дізнались, що таке в нашому селі відбулось. Я особисто з ними всіма конфліктів не мав, скарг на них теж не було.

Ми намагались почути думку адвоката наймолодшого фігуранта провадження. Але спочатку захисник наголосив, що це справа приватного обвинувачення, мовляв, сьогодні потерпілий має до них претензії, завтра забере заяву – і все. Коли ж ми заперечили, що судове слідство триває у кримінальному провадженні, чоловік наголосив, що в даній ситуації лишень суд може прийняти рішення, винен його підзахисний, чи ні. І, якщо ми хочемо далі про це спілкуватись, зможемо зробити це при зустрічі. А телефоном відмовився коментувати, мотивуючи, що не знайомий з журналісткою.   

Понад 10 днів чекали на коментар суду

Також ми хотіли б почути думку суду. Спочатку у Козівському райсуді зв’язались з прес-секретарем, однак вона запевнила, що лише пише новини суду і не коментує справ. Потім ми намагались поспілкуватись з суддею-спікером, проте, як виявилось, у Козові його просто немає. Вдалось нам поговорити з керівником апарату, той переадресував наші питання до судді. Невдовзі з журналісткою зв’язалась помічниця судді Козівського райсуду Оксани Грановець. Надія Мартинюк, вислухавши нас, запевнила, що коментар нададуть трохи згодом. Через тиждень ми знову потурбували помічницю — і знову запевнення, що коментар буде, проте попросили зачекати до четверга, зіславшись на велику кількість роботи. Зранку у четвер, 30 вересня, ми вкотре нагадали, що очікуємо коментаря. Повідомлення було прочитаним, а коментаря й надалі не було. Тоді по обіді ми намагались зв’язатись телефоном з помічницею судді, однак слухавку не брали.

Можливо, справа у тому, що, за словами родини потерпілого, у судді Оксани Грановець напередодні закінчився термін суддівських повноважень? Цього нам також не вдалось дізнатись. Проте нам стало відомо, що вже призначена дата наступного судового засідання. А, як зазначає дружина потерпілого, з часу нашого першого звернення до судді чи то до її помічниці, відбулось вже щонайменше три засідання. І справа зрушилась з мертвої точки.  

На обіцяний коментар ми чекали понад 10 днів, відкладаючи публікацію цього матеріалу щонайменше на два тижні. Однак, так і не отримали його. Якщо у Козівському суді погодяться його таки надати, опублікуємо.

«20 хвилин» й надалі стежитиме за змінами і розвитком подій у цій справі. Та повідомлятиме про все читачів.   

Юридична довідка

Кримінальний кодекс України

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, – карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, – караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Ірина Белякова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *