Йордан для всіх
«У Євангелії є золоте правило: не роби людям того, чого не хочеш собі і стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Хрещення — це нагадування про те, що цей підхід можна втілювати в життя», — каже богослов, клірик київського храму Преображення протоієрей Андрій Дудченко. Цього дня кожен віруючий може замислитися над своєю ідентичністю: у чому проявляється його християнськість, чому він вважає себе послідовником Христа?
Голуби й червоний хрест
Уранці на Водохреще, після святкової служби в церкві, парафіяни ідуть хресним ходом до річки або ж ставка із запаленими «трійцями». Це трисвічники або ж просто три свічки, уквітчані пахучим зіллям і барвінком. Напередодні чоловіки випилюють у крутій кризі ополонку у вигляді хреста, а сам крижаний хрест встановлюють поряд. У Центральній та східній Україні такого хреста зазвичай поливають буряковим квасом — аби був червоний. Часом його прикрашають барвінком та сосновими гілками. Над хрестовидною ополонкою правиться молебен. Священик святить воду: тричі занурює хреста, а також запалений трисвічник до ополонки.
Під час цього йорданського богослужіння просто неба, за традицією, випускають голубів, прикрашених стрічками з кольорового паперу. Вони символізують Святий Дух, який під час хрещення зійшов iз небес на Христа в образі голуба. Також стріляють із рушниць. Сміливці купаються у крижаній воді, щоб цілий рік бути здоровими. Причому ще ніхто не жалівся на застуду після водохрещенського «моржування».
За традицією, на Водохреще молодь гуляє на льоду: катається на ковзанах, влаштовує на ковзанці каруселі.
Цього дня вітаються так: «Христос хрищається!» і відповідають: «У ріці Йордані». Співають йорданських пісень — біля церкви, а також вдома. Ватаги колядників (колядувати можна аж до Водохреща) обходять оселі, йорданськими піснями вітаючи люд зі святом.
Богоявлення і Водохреще
Свято називається Богоявленням, адже людям явився Господь у повноті: Отець, Син і Дух Святий. Так Бог явив народові свою троїчність. Друга назва свята — Хрещення Господнє. Його звершив Іван Предтеча, через це названий Хрестителем. Цього дня Спаситель всенародно розпочав своє служіння задля визволення світу.
Коли Ісусові виповнилося 30 років і настав час йому йти з наукою до людей, він із Галилеї прийшов до ріки Йордан. Там Іван Хреститель уже довгий час закликав людей покаятися і очиститися через хрещення. На запитання фарисеїв «Хто ти такий?» він відповів: «Я голос того, що кличе в пустелі: «Рівняйте дорогу Господню». Тому й названий Предтечею — це пророк, посланий проповідувати серед людей покаяння. На знак того, що вони визнають свої помилки й огріхи і просять у Бога прощення, він хрестив їх — занурював у води Йордану.
Іван, побачивши Ісуса, мовив до людей: «Оце агнець Божий, що на себе гріх світу бере!». Коли Ісус вийшов iз води, небо над ним розкрилося й Іван побачив Духа Божого, що спускався над Христом, як голуб. І голос почувся з неба: «Це — син мій улюблений, що його я вподобав». Предтеча все ж дивувався: навіщо Христос прийшов до йорданських вод — у нього ж, безгрішного, не було чого змивати. Він відмовляв його: «Чи ти приходиш до мене? Це я маю хреститися від тебе». Утім Ісус хрестився, як звичайна людина. Це було потрібно, «бо належало сповнити всю правду».
«Христос не потребував хрещення на прощення й відпущення гріхів, як люди, що приходили до Івана. Навпаки, він освятив усю природу, все створіння тим, що занурився у води, які в Старому Заповіті знаменували собою гріховну безодню», — каже настоятель церкви св. Михаїла в Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові отець Андрій Власенко. Він зазначає, що у людей хрещення не таке, яким було у Христа. Це подолання першородного гріха. Це змивання гріхів з людини. І це лише початок нашого духовного шляху.
Протоієрей Андрій Дудченко нагадує, що цього дня святкується втілення Бога. І тим, що Бог втілився, Він приносить зцілення всьому творінню. У своїй особі він оновив матерію, позбавив її тих пошкоджень і спотворень, яких надав людській природі первородний гріх Адама і Єви. Адже через гріх людини було завдано шкоди всьому творінню. «Ми бачимо, особливо в останньому столітті, як людина через гріховне, споживацьке ставлення до природи, до світу, знищує довкілля» — зазначає священик. На відміну від цього Христос, Боголюдина, приносить зцілення людині і через неї — всьому творінню. Утім не всі погоджуються прийняти цей Божий дар. «Це вже питання відповідальності, — продовжує протоієрей. — Бог не порушує свободи людини. Людина вибирає сама — на чиїй вона стороні: Бога чи самого себе — свого споживацтва, пристрастей. У ці святкові дні варто згадати про своє хрещення. Багато з нас були хрещені в такому віці, що не пам’ятають цієї події. І варто нагадувати своїй свідомості про своє християнське покликання і обітниці, які приносили ми чи наші хресні батьки за нас. Це дуже корисно. У хрещенні ми обіцяємо бути вірними Христу. І це означає, що Царство Боже може стати нашими буднями, а не очікуванням, що «колись воно настане».
Водичка–йорданичка
«Іван хрестив людей на знак покаяння, — розповідає протоієрей Андрій Дудченко. — Людина, яка занурювалася у води Йордану, визнавала свої гріхи, і вода омивала їх. Але Ісус входить у ті води, які омили перед тим тисячі людей і які символізували всю оту нашу гріховність. Бо коли вода омиває — весь бруд залишається в ній. І туди входить Христос, Він має опинитися всередині цього гріха, щоб знищити його. Сходячи у води, якими був омитий гріх людський, Він очищує їх і освячує. І приносить зцілення нам і всьому творінню».
«Церква вчить і вважає, що в час Ордану освячуються всі води, в усьому світі. Церква дуже радить всім християнам двічі на рік приносити до домівок свячену воду. Окроплювати оселі, самим пити водичку на освячення всього нашого єства і всього буття, — каже отець Андрій Власенко. — Утім головне наше освячення — це єднання з Христом у таїнствах церковних, у причасті. А водичку п’ємо як нагадування, як символ чистоти».
Отець розповідає, що в Греції першого числа кожного місяця церква здійснює чин водосвяття, хоч і не такий великий, як на Богоявлення. В Українській церкві святять воду на Стрітення, на Преображення, храмові свята, святять і криниці. У пам’ять про велику подію в день Хрещення Господнього священики освячують воду і в храмах, і на озерах, і на річках. За легендою, опівночі з 18 на 19 січня кожна річка стає ніби Йорданом, вода починає хвилюватися і набуває цілющих властивостей, так що здатна потім увесь рік зцілювати душевні й тілесні немочі людей.
Свячену воду на Водохреще приносять додому в посуді, заквітчаному безсмертниками або сухими васильками. Усі п’ють водичку і сідають обідати. Після обіду дівчата умиваються з посуду, в якому святили воду, — щоб завжди бути гарними.
ВАРТО ЗНАТИ
Коли почали святкувати Водохреще
Свято Богоявлення було встановлено у другій половині ІІ століття, спочатку його відзначали одночасно з Різдвом. Лише у ІV столітті Різдво стало самостійним празником.
Про Водохреще вперше згадують в Іпатієвському літописі 1114 року. За народною традицією, воно ще зветься Хрещенням, Йорданню, Орданню.
ТРАДИЦІЇ
Йорданський Святвечір
Вечір напередодні Хрещення нагадує різдвяний Святвечір. Протягом дня до вечері постують або ж зовсім нічого не їдять. Перед вечерею ідуть до церкви, вертаються з освяченою водою. Господар кропить нею помешкання з сімейством і, в кого є, також хліви з худобою і комору. Глава родини, за традицією, малює хрести крейдою на всіх своїх будівлях і обкурює свої пожитки ладаном та пахучим зіллям. Сідають вечеряти з появою вечірньої зорі.
Готують такі ж пісні страви, як і на Багату кутю, але вибір скромніший: кутя, узвар і три–чотири страви з садовини й городини. Приміром, капуста з грибами, вареники з квасолею, гречані млинці на олії, кисіль.
Після вечері виносять Дідуха у двір і, якщо є можливість, спалюють. Гуцули цього вечора розв’язують вівсяний сніп, занесений у хату ще на початку святок. Із нього роблять перевесла, якими господар обв’язує кожне плодове дерево в садку, аби родили так рясно, як овес.
На Поділлі й на Гуцульщині у переддень Богоявлення щедрують.
Коментарі вимкнені.