На Тернопільщині сини вишили мамі сукню

Завідуюча Красівським клубом Любов Васусь. Фото з газеи “Сільський господар плюс”.

У цьому переконуєшся, коли бачиш вишиті полотна Любові Васусь із Красівки Тернопільського району. Одразу й не збагнеш, що створені вони не пензлем та олійними фарбами, а голкою і ниткою.

Вишивка вабила жінку ще з дитинства. Пригадує, як часто вечорами сідала біля бабусі і приглядалася, як та вміло творить на полотні дива. «Бабуня робила це з такою любов’ю, що кожна її вишивка ставала для нас оберегом, – пригадує завідуюча Красівським клубом Любов Васусь. – У мене й досі збереглася вишита бабцею сорочка. Їй уже майже сто років, а кольори ниток такі насичені і яскраві, що, здавалося, ніби вчора покладені на полотно». 

Доробок пані Люби – надто щедрий. Тут і сорочки, серветки, ікони, рушники вишиті хрестиком, гладдю, мережкою та бісером. В її колекції чотири сукні, створені нитками, та ще дві – бісером. Цікаво, що одну з них вишили сини Любові Степанівни Андрій та Володимир. Це був їхній подарунок на мамине 35-річчя.

– Хлопці навчилися вишивати досить несподівано, – розповідає жінка. – Це сталося років з десять тому. Саме в той час я вишивала обруси для сільського храму. Хотілося зробити це якнайшвидше, та часу, як завжди, не вистачало. От і вирішила долучити до цієї справи синів. До того вони голки у руках не тримали. Але куди мали діватися?! Сіли біля мене, побачили один раз, як нитками хрестики викладаю, та й собі почали вишивати. Згодом я замовила їм сукню на день народження. Старший син Андрій після того ще вишивав картини та серветки. До речі, робив це вправніше, ніж я. 

Любов Васусь – не лише вміла вишивальниця. Вона ще й сама собі кутюр’є і дизайнер одягу. У цій справі їй згодилася освіта швеї, яку здобула у Заліщицькому професійно-технічному училищі. Друга освіта, яку отримала в стінах Теребовлянського вищого училища, стала в нагоді під час роботи у Красівському клубі. Старенький будинок, зведений ще 1929 року, Любов Степанівна перетворила у музей вишивки. Окрім сучасних витворів, його стіни прикрашають старовинні вишиті рушники, ікони, серветки, які донедавна належали місцевим мешканцям. Найстаршому рушникові – 102 роки. Його музеєві передала родина Голоутонових, котра колись перебралася до Красівки із Східної України. 

У сільському клубі знайшлося місце і для швейної машинки, на якій завідуюча шиє костюми для учасників вертепу та вокального жіночого гурту. Тепер Любов Васусь працює над втіленням ще одного творчого задуму – невдовзі колекцію сільського міні-музею поповнить рушник «Від хати до хати», який вишивають красівські дівчата.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА, газета “Сільський господар плюс”.

загрузка...

Comments are closed.