На Тернопільщині – вода на вагу золота

Відсутність дощів, грошей і програми залишає людей без води

Жителі села Уритва Козівського району вже півроку потерпають від спраги. Від початку літа вони змушені їздити по воду за два-три кілометри у сусіднє село Олесине. Кілька років тому тут не стало води у кранах. Цього літа їх спіткало нове лихо – почали висихати криниці і навіть ставки. Руками багато води не наносишся. Краще себе почувають ті, у кого є вози та коні. Ними люди їздять по воду до родичів та знайомих. Літо уритвівчани якось перебули, але надворі йде до зими, а у селян ні води, ні обнадійливих новин.

Вода на вагу золота

Уритва – невеличке село за десяток кілометрів від Козови. Тут проживає близько 120 жителів. Будинки розкидані по кількох пагорбках: то тут видніє хата, то там.

Але майже до кожної з них ще кілька десятків років тому було підведено воду. Більш ніж п’ять років як крани в уритвівчан пересохли. А все через те, що люди ніяк не могли дійти згоди, хто і скільки платитиме.

– Не вміли люди шанувати того, що мали. Ті, хто мав лічильники, платили окремо. Решта платили, скільки нараховували. Одні казали, що то забагато, бо мають одну корову, а інші – дві. Так не могли поділитися. Потім так сталося, що лишилися без води. Згорів насос на башті і води в кранах не стало. Ось і в мене в хаті є кран, – показує на заржавілу та пересохлу трубу 80-річна Дарія Потій, – але з нього вода вже давно не тече. Маємо на подвір’ї колодязь, то з нього набирали воду.

Втім і таке задоволення в Уритві тривало недовго. Ще на початку літа колодязі в селі почали міліти. Спершу вода була мутною, потім люди почали витягати з глибин пусті відра. У кого глибші криниці, на ніч спускають відро у колодязь. До ранку кілька літрів води може й набереться, але нею спрагу селян не втамувати –дно відра вкривається піском та ґрунтом. Уже майже півроку уритвівчани їздять на позички до своїх найближчих сусідів – в село Олесине. Від крайніх хат Уритви до сусідів кілометрів три-чотири. Дорога чимала, тому набрати води стараються якнайбільше.

– Ось бачите, скільки баньок, – показує старенька на десяток посудин, – позичаю то в сусідів, то в родини і так вожу воду зі ставу. Її даю худобі та птиці. А для себе – то їжджу аж в Олесине до двоюрідної сестри.

Їздить родина Потій у сусіднє село двічі на тиждень. Треба і попрати, і зварити, і помитися, пояснює Дарія Йосипівна: «А худобі і не навозишся. Маю кури, гуси і двоє телят, свиню. А тим, в кого є корови та коні, то, певно, до ставу треба кожний день їздити. Добре, що зараз нема сонця і птиця багато не п’є, а літом не могли дати ради».

Повернути воду можна за 100 грн. з двору

Родина живе десь за два кілометри від ставка. Двір Дарії Потій та водоймище сполучає польова дорога. Йти треба під гірку. Старшій людині до ставка самотужки важко дійти, що вже й говорити про банки з водою.

–  Люди і фірами їздять, і тачками – хто чим має, каже Дарія Йосипівна. – Добре, що погода, то ще можна їхати, а як замете дорогу, то не виберешся. Я маю вже 80 років, хіба зможу їхати по воду? Ось така біда у нас. Кажуть люди, що їздили до Козови, добивалися тої води, але коли вона буде, не знаємо.

Уритвівчан і, наче добувачі чорного золота, шукають у селі родовища, щоправда, не нафти, а води. Вони копають глибокі криниці, але під землею – ні краплини.

– Сусіди викопали криницю на два хлопи і лише на дні заблищало, – каже Катерина Пирожишин. – Воно й не дивно: ціле літо не було дощу. Кругом страшна посуха, воду економимо, як можемо.

За іншою версією селян, причиною висихання криниць є проведена у 1970-х меліорація. Люди вже думають над тим, щоб продавати господарку, бо води для всіх не настарчити. В селі молоді практично немає. Допомогти стареньким нікому, а поморщеними спрацьованими руками багато води не наносишся. Дехто замовляє воду аж з Козови, до якої від населеного пункту майже 9 км.

В Уритві пересихають не тільки криниці, а й ставки. Ще на початку літа при в’їзді в село людей зустрічало чимале озерце, розділене перешийком на дві частини. Менше за літо висохло – залишилось тільки зашкарубле потріскане болото. Інша частина ставка помітно обміліла.

За словами голови Олесинської сільської ради Віри Симанської (Уритва підпорядкована Олесинській сільській ради), проблема в людей у тому, що вони не шанували того, що мали, а зараз не хочуть придбати собі насос. Уритва – перше село в Козівському районі, до якого підвели воду. Тоді насос для села придбав колгосп. Згодом він розпався. Усе розікрали, решта розвалилася.  Зараз насос згорів і потрібно придбати новий. Треба, щоб зібрали гроші, тому що ніхто інший його не купить. Я розумію, що ці люди мене обирали, але я нічим не можу їм допомогти. Ми самі три місяці не отримуємо зарплати.

За словами Віри Степанівни, насос коштує близько 7 тис. грн. Це означає, що уритвівчанам потрібно зібрати більш ніж по 100 грн. з однієї хати. Однак для селян гроші – не єдина проблема. Потрібно, щоб хтось взяв на себе організацію заміни насоса. Віра Симанська каже, що готова зайнятися цим питанням, але нехай люди спочатку зберуть гроші, аби потім не виникало неприємних ситуацій. До речі, води немає не тільки в Уритві. Пересохли крани і на двох вулицях Олесина.

Уритвівчанам пропонують обладнати цивілізований водогін

Чим може селянам допомогти керівництво району, журналіст «Номер один» поцікавилась у голова Козівської РДА Юрія Пудлика. Він повідомив, що дана ситуація йому добре знайома. Разом зі спеціалістами голова РДА особисто виїжджав у село, щоб розібратися у ситуації. І, як з’ясувалось, втішних новин не багато.

– У дворах, де викопані студні, проблем з водою нема. Страждають ті, у кого криниці-копанки. Через посуху рівень підшкірних вод значно знизився, тому до криниць-колодязів вода не доходить. Для Козівського району – це проблема не нова. Вона існує не тільки в цих двох селах. Таке явище можна зустріти і в інших населених пунктах Тернопільщини та України. На сьогодні у жителів Уритви є два варіанти: копати глибинну сертифіковану свердловину або обладнати цивілізований водогін (хоча свого часу фермер хотів підключитися до сільської башти, помінявши на те місце насос, але уритвівчани були категорично проти – авт.). Люди просять, щоб це за них зробило керівництво району, але, на жаль, на сьогоднішній день немає програми, під яку можна було б виділити кошти для вирішення цієї проблеми. Людям потрібно самостійно викопувати артезіанські свердловини, як це роблять більшість сіл, і шукати воду у глибших шарах.

За словами Юрія Пудлика, свердловину потрібно копати глибиною не менше 30 метрів. Орієнтовна вартість одного метра становить 200-250 грн. У селі є своя свердловина та башта. Люди можуть зібрати гроші, зробити водогін та прокласти пластикові труби, каже Юрій Йосипович.

Проблему з висиханням криниць та ставка Юрій Пудлик жодним чином не пов’язує з проведенням меліорації.

– Можливо, у словах селян є рація, але меліорацію востаннє тут робили у 70-их роках. Зараз її ніхто не проводить. У попередні роки таких проблем з водою не виникало. Криниці у селі живляться із підшкірних вод, які потрапляють в глибини шляхом проходження дощових опадів крізь ґрунт та підшкірних вод. Логічно, що саме в унікальний рік, коли кількість опадів за останні три-чотири місяці була рекордно мінімальною за останні 50 років, колодязі почали висихати. Якщо буде можливість, наступного року районна адміністрація обов’язково розгляне питання розроблення спеціальної програми на допомогу таким населеним пунктам та закладання в бюджет коштів на її фінансування, – каже голова Козівської РДА.

Найбільше від «посухи» страждають південні райони області

Чому проблема висихання криниць в області має більш систематичний характер, аніж винятковий, журналіст «Номер один» поцікавилась у фахівців. Заступник начальника Тернопільського обласного управління водних ресурсів Ярослав Вівчарук спростував, що висихання колодязів спричинила меліорація. Найглибші канали мали глибину 2-2,5 метра, а вода зникає у криницях завглибшки 70 метрів. За словами Ярослава Даниловича, в області спостерігається загальна тенденція до пониження рівня підземних вод, рівня води в річках та ставках. Вона випливає з природних процесів, які відбуваються на даній території. Кругообіг води у природі передбачає випадання певної кількості опадів у вигляді дощу або снігу, процес інфільтрації. Відповідно рівень поверхневих та ґрунтових вод напряму залежить від кількості опадів. До того ж 80% території нашої області належить до басейну Дністра, 20% – до басейну Дніпра. Відбувається стік поверхневих вод у річки, тому басейн підземних вод не поповнюється. Тільки у випадку випадання великої кількості опадів відбувається різке підняття поверхневих вод.

Найбільше від посухи страждають південні райони області – Заліщицький та Чортківський. Причина – особливі геологічні умови.  У північних районах області знаходяться найбільш водоносні горизонти. Там свердловини накачують близько 10 кубів води за годину,  натомість у південних районах – 1-2 куби. Звідси й проблеми з водопостачанням. У середньому в області забезпеченість водними ресурсами протягом року складає 1,5 тис. кубів на людину. Це середній показник по Україні, каже Ярослав Вівчарук.

– У деяких південних господарствах починає розвиватися городництво та садівництво. Зі зміною кліматичних умов для виробництва сільськогосподарської продукції потрібно штучно створювати відповідні умови. До нас надходить багато звернень від землекористувачів з проханням побудувати ставки для подальшого зрошення земель, – зазначає спеціаліст.

Інша проблема водозабезпечення в тому, що більшість свердловин у населених пунктах області не сертифіковані. Зараз для їх прокладання не потрібно жодних дозволів. Виходить, щоб зробити свердловину, достатньо просто знайти фірму-виконавця робіт. Зараз Міністерство екології готує робочу нараду, на якій розглядатимуть питання впорядкування цього процесу відповідно до нормативних документів.

Зоряна Гарасимів, Номер один