Тернопільщина пам’ятає про Михайла Сороку

Село Кошляки, що на Тернопільщині, одне з багатьох сіл західного Поділля, яке загубилося у людській пам’яті. Мирно і спокійно роздумує воно про сього-дення крізь призму своєї, мало що не пів тисячолітньої історії. Сотні поколінь виколисало, обігріло і вигодувало. Тисячі людей випустило у світи шукати свою долю. Багато хто з них так і не повернувся.

Михайло Сорока один з них. Змалку ріс сиротою і вже в дитячі роки попрощав-ся із своїм селом назавжди. Гірка судилася йому доля. Попереду була Голгофа, на яку він піднімався з високо піднятою головою. Як святий.

Із прожитих шістдесяти років Михайло Сорока тридцять чотири провів на за-сланні. Більша половина життя пройшла в неволі, в голоді, холоді, у нелюдсь-ких тортурах, до яких вдавався комуністичний кат. Та не зломився, вистояв. Ще й іншим допоміг почуватися людиною і українцем.

Це про нього згадували як про ідеолога тюремної боротьби, як про Мойсея ве-ликої віри і духу, як про втілення Добра і Справедливості в умовах гулагівсько-го пекла.

Такий великий і скромний чоловік, Михайло Сорока, 100 років тому народився у тихому селі Кошляки. І в цей день село знову стрепенулося, ожило, наповни-лося молитовним співом за славного свого сина.

3 квітня до Кошляк з’їхалися люди. За християнським звичаєм відправили па-нахиду на подвір’ї Михайлового дитинства. Людський натовп не поміщався бі-ля пам’ятного каменю. Він нехотячи перекрив сільську дорогу, ніби хотів зупи-нити нестримний біг сьогодення.

Потім в охайній і чистій школі багато говорили про Михайла Сороку та його дружину Катерину Зарицьку. Про два життя, дві долі, які були такими схожи-ми. Про неймовірне кохання – велике, чисте і неймовірно трагічне. Згадували словом і тужливою піснею. Згадували земляки, нащадки. Лунало воно від душі, з самого серця. І в тих словах і пісні була гордість, гордість за Михайла і Кате-рину.

Виступали і гості. Вчитель Підволочиської гімназії Леся Плитка свято береже пам’ять про свого земляка. У гімназії, де пані Леся вчителює, створила музей. Деякі експонати, а це речі і листи Михайла Сороки і Катерини Зарицької, при-везла з собою до Кошляк і передала місцевій школі. Подякували організаторам відзначення ювілею представники влади, голова Підволочиської райдержадмі-ністрації та сільський голова. З вітальним словом виступив і лідер «Української справи» Олег Вітвіцький. «Пошанування М.Сороки відбувається не лише в Кошляках. Про нього згадали також і в Тернополі, і Львові, в Луцьку. Столиця також не забула славного свого сина. У день його столітнього ювілею відбувся вечір пам’яті у залі Центру національного відродження ім. С. Бандери. Важли-во, що українці пам’ятають про своїх героїв і на їх прикладах виховують нові покоління», – відзначив О.Вітвіцький.

Згадуючи Михайла Сороку не можна не згадати і тих, хто сьогодні намагається зробити життя села цікавішим і змістовнішим. Місцевий парох о. Петро, дирек-тор школи Світлана Кочун, вчитель і родичка М.Сороки Валентина Ваврух зро-били все, щоб достойно відзначити ювілей свого односельця.

Село знову порине у спокійну дрімоту. Йому насниться малий Михайло, з ясними очима і щирою посмішкою. І пригадаються його слова, які колись давно приніс вітер з далекого Сибіру: «Доки я живу, я вільний».