Тернополянин Святослав Черній: “За зустріч з Кідруком я б заплатив”
Три години прогресивної інформації навантажили мій мозок до режиму «приємний головний біль» і зараз абсолютно нездатен профільтрувати всі отримані знання, але непокоюсь втратити позитивну, емоційну лінію, яка визріла впродовж, тому пишу вже.
“Навіжені” – це книги ,які народились десь глибоко всередині
Кідрук – то бібліотека, наповнена тільки вибраним матеріалом.
Зустріч швидше нагадувала просто бомбезну лекцію з культурології , соціології , історії, літератури, авіабудування, архітектури, географії, дипломатії, уроків виживання, яка вплітала в собі безліч різносторонніх життєвих аспектів, пригод і проявляла ключове слово «Wanderlust»(англ. «жага мандрів»).
Після цієї бесіди в голові визріла теза-образ – (мальовничий чоловік з глибокими вражень очима, загадковим татуюванням «ронго-ронго» на правій руці, та спраглими мандрівок ногами, гойдається в кріслі-качалці тримаючи на колінах малого непосиду, трактуючи йому різноманітні настінні трофеї з далеких поїздок ) з Макса буде першокласний дідусь, бо так цікаво розповідати щонайшаленіші історії і так тримати аудиторію в інтризі та бажанні поглинати інфо може далеко не кожен , а з таким же запалом і емоційністю мені відомий лише один краківський професор.
Особисто я б навіть заплатив за вхід на таку зустріч.. Відчуттями вона нагадувала першокласний театральний спектакль, з приємним вступом, інтригуючим веденням і вибуховою кульмінацією, що супроводжувалась мімікою, жестрами, гумором, геометричним проектуванням і підкріплювалась цифровими матеріалами, що додавало пунктів в аспекті видовищності.
“На Зеландію”
Ну словом, спробую трішки детальніше оповісти…
На здибанці пролунала логічна черга з запитань аспекту «Кідрук шукає пригоди чи пригоди шукають Кідрука.»- Фактурної відповіді не знайшлось, але вектор лежить у напрямку «я запланував поїдку в Каїр на 28 січня ще бозна коли, приїжджаю, а тут революція. Якось так у мене виходить»
І якби ж то був моно-випадок, а нііііііііі, в Макса завжди так і це наштовхує на думку про те, що випадковості не такі вже й випадкові. Мандрівницька карма прихильна до правильної людини чи ба людина знайшла правильну карму, точніше рід діяльності в якому вона може досягнути повної гармонії , що документально підтверджується книгами, які викликають не просто приємне враження , а бурхливі емоції , і що найважливіше сміх, а це погодьтесь багато чого варте.
Автор декламує розповідь “Звідкіля в пустелі каченята”, а вони там є,повірте;)
І якщо от так собі навіть не по-філософськи, просто вдуматись , то скільки ж в цьому світі невипадкових речей . Життя , люди , країни, материки, мови , релігії – хіба це все випадкове ? І я про те . От і сьогодні не в простий день відбулась ця авторська зустріч – день повного місячного затемнення , яке коїться приблизно раз на 10 років.
Це наштовхує на думку про особливу природу цієї особи , такий собі індиго в мандрівній ланці. І якщо припустити чи ствердити, що світ невипадковий і відповідно Кідрук теж , то пригоди Макса – це саме те, що потрібно і Світові і Кідруку. В іншому ж випадку він був би звичайним туристом , а наразі в моєму баченні ,своїми не такими вже й теоретичними здогадками (надіюсь це не прозвучить надто фатально і просвітницьки) Він міг би перевернути історію древніх цивілізацій , хоча (з його слів)не збирається цього робити . Його історико-наукові підозри могли б викликати фурор, чи колапс , стати відкриттям століття чи потрапити до розділу найабсурдніших теорій якогось там «провідного» світила історії,який спростує їх нанівець(сумніваюсь) . А, наразі це всього лиш власні, суб’єктивні спостереження Макса Кідрука.
Макс відає теорію про те, що древні мали “болгарку”.Зверніть увагу на точний розріз.Такий можна скоїти виключно механічним інструментом,але звідки він міг взятись в ті часи?
Чи стануть вони й Вашими темами для роздумів , чи захочеться Вам повірити в них залежить лише від Вас. А це я вів до того , що попереду на нас чекає багато нових книгових проектів від молодого мандрівника , які матимуть кардинально інший жанр , а також базуватимуться на науковому підґрунті з історичним нахилом.
А, взагалі з такими ораторськими нахилами, досвідом і знаннями , Кідрук міг би сміло відкривати школу ,або університет мандрівника і започаткувати нову ланку в освіті .
Щось накшталт «Університет мандрівництва та пошуків пригод».
Не скажу що в мене колосальна практика перебування на авторських зустрічах, але це була одна з найкращих. Як на мене, найголовніша перевага Макса в тому ,що він просто залишається собою і сприймає публіку як добрих знайомих, а не потенційних клієнтів-читачів , це важливо.
І 100% завдяки тій його відкритості вирувала синергія, в повітрі відчувалась таїна пригод , слухаючи декламації про ті різні куточки світу , щоб то не було , до обличчя дотикався повів вітру, вуха чули шум піску, відчувались на собі тихі, приховані погляди скорпіонів , і сичання змій ,а ще був страх впіймати своєю тушею ядовитий дротик якогось зварйованого ацтека, який ніколи не бачив зграйки дивних людей з фотоапаратами, диктофонами і книжками з чудернацькою назвою «Навіжені», що захоплено сиділи в книгарні «Є».
Текст і фото:
Коментарі вимкнені.